Enni an - Скасуйте рух часу, Enni an

Розділ 5

Ранок був яскравим і радісним. Сонячні промені пробивалися крізь штори готельного номера, ніжно пробуджуючи Катю. Вона відкрила очі, потягнулася і поглянула на годинник. Час уже наближався до сніданку. Катя обережно розбудила дівчат, які неохоче вставали з ліжок, ліниво потягуючись.

— Дівчата, вставайте! Незабаром нам потрібно бути в їдальні, — сказала Катя наполегливим, але добрим тоном, поправляючи волосся і кидаючи погляд у дзеркало.

Софія, одна із сусідок, невдоволено подивилася на неї, але нічого не сказала.

Спустившись униз, Катя озирнулася. За столами сиділи хлопці з Вашингтона, які вчора вітали їх на даху. Їхній стіл був наповнений сміхом і розмовами. Один із хлопців помахав Катрі, запрошуючи її приєднатися.

Катя, трохи соромлячись, сіла поруч із Ромою, який легко зав’язав розмову з американцями, вільно говорячи англійською. Він здавався таким впевненим, що Катя мимоволі захоплювалася ним.

Після сніданку гід оголосив, що сьогодні їх чекає екскурсія по визначних місцях Вашингтона. Усі радісно загомоніли, передчуваючи насичений день.

Коли група зібралася біля виходу, Катя опинилася трохи позаду. Вона не поспішала, віддаючи перевагу своєму ритму і насолоджуючись краєвидом довкола. Вона почувалася спокійною, знаючи, що позаду йде хтось із групи, що давало їй впевненість у тому, що вона точно не загубиться.

Рома ж тримався попереду, поруч із гідом, перекладаючи англійською запитання однокласників.

— Софіє, передай, що я зайду в цей магазин на хвилинку, будь ласка, — попросила Катя, коли вони проходили повз невеличкий магазинчик сувенірів.

— Звичайно, Катю, — відповіла Софія, мило усміхаючись, але її очі блищали прихованим задоволенням.

Катя зайшла всередину, впевнена, що її зачекають. Але щойно вона зникла за дверима, група продовжила шлях. Софія лише знизала плечима, нічого не сказавши про прохання Каті.

Катя, вийшовши з магазинчика з невеликим пакунком у руках, завмерла на місці. На вулиці не було нікого з її групи. Серце забилося швидше, а руки почали тремтіти. Вона розгублено озирнулася, намагаючись знайти знайомі обличчя, але навколо були лише незнайомці.

— Де ж вони? — прошепотіла вона, відчуваючи, як її охоплює наростаюча паніка.

Катя спробувала зателефонувати Ромі, але телефон не ловив мережу. Її дихання стало переривчастим, вона почала задихатися. Відчуваючи, що ноги її не тримають, вона опустилася на найближчу лавочку. В очах темніло, а серце калатало так, ніби готове було вистрибнути з грудей.

Невдовзі вона втратила свідомість, а перехожі, які помітили це, зібралися навколо, намагаючись допомогти.

Тим часом Рома, який ішов попереду, помітив відсутність Каті. Він одразу зрозумів, що щось не так. Підійшовши до гіда і вчительки, він наполегливо повідомив про її зникнення.

— Її немає, вона не могла піти далеко! Та й узагалі не могла відійти, нічого не сказавши, я ж знаю Катю, — голос Роми був тривожним і вимогливим.

Льюїс і Олена Володимирівна негайно розвернули групу назад. Рома йшов швидше за всіх, нервово озираючись довкола. Незабаром вони підійшли до місця, де виднілася юрба.

— Що там? — запитав він, пришвидшуючи крок.

Підійшовши ближче, Рома з жахом упізнав Катю. Вона лежала без свідомості на землі, оточена перехожими. Він миттєво кинувся до неї, обережно піднімаючи її на руки.

— Катю! Катю, прокинься! — кликав він, але вона не реагувала.

Льюїс викликав швидку, і невдовзі вони всі опинилися в лікарні.

Катя прийшла до тями, відчуваючи тепло руки Роми, що тримала її за руку. Вона повільно відкрила очі й побачила його стривожене обличчя.

— Ромо, я… я не… — ледве чутно прошепотіла вона.

— Я тут, Кать, усе буде добре, — заспокоював її Рома, намагаючись приховати свою тривогу.

Лікарі пояснили, що сильне хвилювання могло викликати непритомність. Вони вирішили провести повне обстеження, щоб упевнитися, що з Катею все гаразд.

Рома залишався поруч, міцно тримаючи її за руку, його обличчя було зосередженим і серйозним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍