Агата Крісті - Убивства за абеткою

Він передав їй картку, і дівчина здивовано глянула на неї.

– Отже, сер, ви не з поліції?

– Я приватний детектив.

Вона стояла й мовчки дивилася на Пуаро. Тоді спитала:

– Відбувається щось… дивне, сер?

– Так, дитино, щось дивне. Можливо, пізніше ви зможете мені допомогти.

– Я зроблю все можливе, сер. Це неправильно, що тітоньку вбили.

Дівчина висловилася дивно, але дуже зворушливо. За мить ми поверталися в Андовер.

Розділ шостий

Місце злочину

Провулок, у якому сталася трагедія, виходив на головну вулицю. Крамниця місіс Ашер була на півдорозі праворуч.

Коли ми звернули в провулок, Пуаро подивився на годинник, і я зрозумів, чому він відкладав візит на місце злочину. Годинник якраз показував 17 : 30. Пуаро хотів відтворити атмосферу вчорашнього дня якомога точніше.

Але якщо він справді цього прагнув, то зазнав невдачі. Звісно ж, у цей час вулиця мало нагадувала себе вчорашню. Між приватними будинками небагатих мешканців були розкидані кілька крихітних крамничок. Я припустив, що, як правило, там ходить багато людей, здебільшого бідняки, і на тротуарі та на дорозі граються юрби дітей.

А зараз біля одного з будинків був справжній натовп. Неважко здогадатися, біля якого саме. Ми бачили масу людських істот, що з великою зацікавленістю спостерігали за місцем, де вбили іншу людську істоту.

Підійшовши ближче, ми в цьому переконались. Перед невеликою пошарпаною крамницею із зачиненими віконницями схвильований молодий поліцейський флегматично закликав натовп розійтися. Разом із колегою йому все-таки вдалося досягти деяких зрушень: кілька людей, розчаровано зітхнувши, повернулися до своїх щоденних обов’язків, але на їхніх місцях миттєво з’явились інші, щоб досхочу надивитися на місце, де було скоєно вбивство.

Пуаро зупинився трохи осторонь. Звідти, де ми стояли, чітко виднівся напис над дверима. Пуаро ледь чутно прочитав:

– «А. Ашер». Oui, c’est peut être là18…

Він на мить затих.

– Увійдімо, Гастінґсе. Я з радістю погодився.

Ми пробралися через натовп і звернулися до молодого поліцейського. Пуаро пред’явив документи, які дав йому інспектор. Констебль кивнув, відімкнув двері та впустив нас. Ми зайшли, викликавши великий інтерес у витріщак.

Віконниці були зачинені, і всередині було дуже темно. Констебль знайшов вимикач, але малої потужності лампочка не дуже допомогла.

Я роззирнувся.

Крамничка була доволі похмура. Лежали розкидані та вкриті одноденним пилом кілька дешевих журналів і вчорашніх газет. За прилавком ряди полиць із тютюном та сигаретами сягали стелі. Там само стояли кілька банок із м’ятними цукерками та льодяниками. Звичайна крамничка, як і тисяча інших.

Констебль повільною гемпширською говіркою описував mise en scène19.

– Вона лежала одразу за прилавком. Лікар каже, що вона так і не зрозуміла, що її вдарило. Мабуть, тягнулася до однієї з полиць.

– Тримала щось у руці?

– Ні, сер, але ми знайшли пачку «Плеєрс» поруч із тілом.

Пуаро кивнув. Він обводив крамницю поглядом, не пропускаючи деталей.

– А залізничний довідник? Де він лежав?

– Тут, сер.

Поліцейський вказав на місце на прилавку.

– Розгорнутий на сторінці про Андовер, лежав обкладинкою догори. Схоже, що вбивця читав розклад потягів до Лондона. Якщо це так, він узагалі не з Андовера. Та, звісно, залізничний довідник міг належати іншій людині, що не має нічого спільного з убивством і просто забула його.

– Відбитки пальців? – запитав я.

Чоловік захитав головою.

– Ми одразу ж усе тут перевірили, сер. Жодних слідів.

– Навіть на прилавку? – запитав Пуаро.

– Там їх надто багато. Усі перемішані й сплутані.

– А відбитки Ашера серед них були?

– Рано щось казати, сер.

Пуаро кивнув і запитав, чи вбита жила над крамницею.

– Так, сер, пройдіть через ці двері в дальнім кутку. Вибачте, що я не супроводжуватиму вас, але мушу залишатись.

Пуаро увійшов у вказані двері, я попрямував за ним. За крамничкою була мініатюрна кімната, вітальня, поєднана з кухнею. Охайна, чиста, однак похмура й убого обставлена. На полиці над каміном було кілька фотографій. Я підійшов і почав їх розглядати. Пуаро приєднався до мене.

Фотографій було три. Одна з них – дешевий знімок Мері Дровер, дівчини, з якою ми того дня говорили. Вона, мабуть, була у своєму найкращому одязі, а на обличчі проступила незграбна, дерев’яна усмішка, яка часто спотворює риси того, хто позує, і робить бажанішим миттєвий знімок.

Друге фото було більш дороге – художньо розмитий портрет старшої жінки з сивим волоссям. Шию обвивав високий хутряний комір.

Я вирішив, що це, мабуть, міс Роуз, яка залишила місіс Ашер невелику спадщину, що й дало тій змогу відкрити свою справу.

Третє фото було дуже старе, вицвіле й пожовкле. На ньому, обнявшись, стояли молоді чоловік і жінка в старомодному одязі. Чоловік мав бутоньєрку на піджаку, а в усій його позі відчувалась атмосфера урочистості.

– Напевно, весільна фотографія, – сказав Пуаро. – Бачите, Гастінґсе, хіба я не казав, що вона була красунею?

Він мав рацію. Ні старомодна зачіска, ні чудернацький одяг не могли приховати красу дівчини на знімку, її чітких рис обличчя та гордої постави. Я придивився до другої постаті на фото. Було майже неможливо впізнати жалюгідного Ашера в молодому дженджуристому чоловікові з військовою виправкою.

Я пригадав лукавого старого пияка та виснажене важкою працею обличчя небіжки й поморщився від думки про нещадність часу.

Від вітальні сходи вели нагору до двох інших кімнат. Одна з них стояла порожня, без меблів, а друга, очевидно, була спальнею небіжки. Поліція обшукала її та залишила все як було. Кілька старих пошарпаних ковдр на ліжку, невелика купа поштопаної білизни в одній шухляді, куховарські рецепти в іншій, копійчаний роман «Зелений оазис», пара нових панчіх, жалюгідних у їхньому дешевому блиску; дві порцелянові фігурки – дуже побитий дрезденський пастушок і собака з синіми та жовтими плямами, чорний плащ і шерстяний светр, що висіли на гачках, – ото й були всі пожитки небіжки Аліси Ашер.

Якщо й були якісь особисті папери, поліція їх забрала. – Pauvre femme! – пробурмотів Пуаро. – Ходімо, Гастінґсе, тут нам немає чого робити.

Коли ми знову опинилися на вулиці, провагавшись якусь мить, Пуаро перейшов на протилежний бік. Навпроти магазину місіс Ашер була овочева крамниця – з тих, що викладають більшість товару радше надворі, ніж усередині.

Пуаро прошепотів мені кілька інструкцій, а потім увійшов у крамницю. Почекавши зо дві хвилини, я зайшов за ним. Він саме торгувався за качан салату. Я ж, у свою чергу, купив