Герцог Фламберг - Тіні на Поліссі, Герцог Фламберг

Розділ 4 Тіні минулого

Дні минали один за одним, немов листя, що падало з дерев і вкривало землю м'яким килимом. Кожен день у цьому паралельному світі був наповнений новими враженнями та відкриттями. Андрій все глибше занурювався у життя лісового народу, немов крапля води, що поволі розчиняється в океані.

Він проводив безліч годин, сидячи біля багаття, слухаючи старих людей, які розповідали йому легенди про свій край. Їхні голоси, хрипучі від віку, несли в собі мудрість століть. Вони розповідали про древніх богів, які охороняли ліс, про таємничі сили, що жили в глибинах землі, і про злих духів, які намагалися порушити спокій їхнього світу.

Із кожною новою історією, Андрій все більше розумів, що вбивства у його світі та загадкові події в цьому – нерозривно пов'язані. Він бачив паралелі між описами древніх злих сил і тими символами, які він бачив на місцях злочинів. Здавалося, що якась темна сила намагалася прорватися з цього світу в його, засіявши хаос і смерть.

Одного вечора, сидячи біля старого дуба, Андрій поділився своїми підозрами з Оксаною. Її очі засвітилися мудрістю. "Ти наближаєшся до істини," – сказала вона. – "Але шлях до знань завжди тернистий. Нам доведеться зазирнути в глибини минулого, щоб зрозуміти, що відбувається."

Андрій відчував, що наближається до розгадки загадки, яка мучила його вже так довго. Але разом з тим, він відчував і страх. Що якщо він дізнається щось таке, що змінить його життя назавжди? Що якщо він зрозуміє, що не зможе повернутися до свого світу?

×××

Вечірнє небо розфарбувалося багряними і пурпуровими фарбами, відбиваючись у дзеркалі невеликого озера. Андрій і Оксана сиділи біля багаття, яке весело тріщало, відкидаючи мереживо тіней на старе дерево. Повітря було наповнене ароматом диму та лісових трав.

"Хочу розповісти тобі одну історію," – почала Оксана, її голос звучав м'якше, ніж шепіт вітру. – "Колись, дуже давно, в цьому лісі жила русалка. Вона була надзвичайно красивою, але мала зле серце. Закохувала в себе молодих чоловіків і топила їх у нашому озері. Коли її прокляли за ці злочини, вона поклялася помститися всім жителям села."

Андрій слухав, затамувавши подих. Історія була настільки моторошною, що мурашки бігали по його шкірі.

"З того часу в селі почали відбуватися дивні речі," – продовжила Оксана. – "Зникали люди, худоба гинула, а врожаї не родили. Кажуть, що русалка залишила після себе артефакт, який міг би зняти прокляття. Але ніхто не знає, де він зараз."

Андрій подивився на Оксану. Її очі сяяли таємничим світлом, відбиваючи вогонь багаття. Серце його завмерло. Артефакт. Той самий, що привів його сюди. Він згадав про дивні символи, які бачив на місцях вбивств. Можливо, це і був той самий артефакт, про який розповідала Оксана.

"Ти думаєш, що цей артефакт пов'язаний з тим, що відбувається в моєму світі?" – запитав він, його голос тремтів від хвилювання.

"Можливо," – відповіла Оксана, замислившись. – "Легенди кажуть, що цей артефакт має велику силу. Він може як захистити, так і знищити. Все залежить від того, в чиї руки він потрапить."

Андрій зрозумів, що тримає в руках ключ до розгадки таємниці, яка мучила його вже стільки часу. Він відчував на собі погляд Оксани, повний недовіри і страху. Вона боялася, що він може знову принести біду в їхнє село.

"Я обіцяю, що використаю цей артефакт лише для добра," – сказав він, дивлячись їй у очі. – "Я хочу зупинити вбивства і повернути мир у наш світ."

Оксана довго мовчала, ніби вагаючись. Потім вона поклала свою руку на його. "Я вірю тобі," – прошепотіла вона. – "Але будь обережний. Цей шлях буде нелегким."

Андрій кивнув. Він знав, що його чекають випробування, але він був готовий до них. Адже тепер він мав мету – захистити два світи від темних сил..

×××

Наступного дня, з світанком, Андрій та Оксана вирушили вглиб лісу. Сонце, пробиваючись крізь густу крону дерев, освітлювало їхній шлях, а спів птахів наповнював повітря радістю. Вони блукали лісом годинами, перестрибуючи через повалені дерева, пробираючись крізь густі хащі. Здавалося, ліс ніби сам підказував їм дорогу, ведучи до таємничого місця.

Сонце вже сідало, коли вони нарешті знайшли те, що шукали. Перед ними відкрилася глибока, заросла яма, на дні якої лежав кам'яний саркофаг, покритий мохом і лишайником. На кришці саркофагу лежав той самий оберіг, який Андрій знайшов у закинутій хатині. Він підійшов ближче і простягнув руку, щоб доторкнутися до нього.

Коли його пальці торкнулися холодного каменю, він відчув потужний потік енергії, що пронісся крізь нього. Перед його очима промайнули яскраві картини минулого: русалка з довгим зеленим волоссям, що стояла на березі річки, і молодий чоловік, який дивився на неї закоханими очима. Він побачив, як русалка зачарувала його своїм співом і як він пішов за нею в глибину води. Потім перед ним з'явилися страшні картини: смерть і руйнування, які принесла русалка селу.

Андрій зрозумів, що вбивства у його світі були наслідком давнього прокляття, яке наклала на село русалка. А серійний вбивця був лише її інструментом, невільною маріонеткою, яка виконувала її волю.

Коли бачення зникли, Андрій відчував себе виснаженим, але водночас і повним рішучості. Він знав, що тепер він може зупинити це безумство.

"Ми повинні повернути оберіг на місце," – сказала Оксана, її голос тремтів від хвилювання. – "Тільки так ми зможемо зняти прокляття."

Андрій кивнув. Він обережно підняв оберіг і поклав його на місце, звідки його взяв. Відразу ж, як тільки оберіг торкнувся каменю, він відчував, як прокляття починає слабшати. Він закрив очі і уявив, як світло витісняє темряву, а добро перемагає зло.

Коли він відкрив очі, він побачив, як з неба зійшла яскрава зірка, освітлюючи все навколо. Він зрозумів, що прокляття буде знято.

"Ми зробимо це," – прошепотів він, відчуваючи неймовірне полегшення.

×××

Оксана почала проводити старовиний ритуал. Її голос, спочатку тихий і мелодійний, поступово набирав сили, перетворюючись на потужний заклинання. Слова, що виривалися з її уст, несли в собі древню мудрість і силу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍