Герцог Фламберг - Тіні на Поліссі, Герцог Фламберг

Ніч опустилася на ліс, як чорна хустка, затуливши сором'язливі зірки. Тільки місяць, блідий і таємничий, пробирався крізь густе гілля, малюючи на землі сріблясті плями. Тиша стояла густа, наче смола, порушена лише шепотом вітру в кронах дерев та неспокійним стуком власного серця.

Повітря було нап'яте очікуванням, ніби перед грозою. Здавалося, кожна тріщина в корі, кожен шелест листя та кожен подих вітру несли в собі якусь таємницю. І раптом, з глибин лісу долинули глухі крики, що розірвали тишу на шматки. Це були не крики звірів, а скоріше стогін, що вирвався з самих надр землі.

Здавалося, сам ліс ожив. Тіні, що танцювали під місячним світлом, набували невизначених форм. Десь у гущавині(корчаках) засміялися дзвінкі голоси, що нагадували дитячий плач. Це були мавки, лісові діви, які заманювали мандрівників у свої смертельні обійми.

З глибин озера, що темніло серед дерев, долинало мелодійне співання. Це були русалки, своїми чарами спокушаючи необачних рибалок. А десь у хащах, серед коріння старих дубів, ховалися лісовики, дбаючи про лісові запаси та оберігаючи ліс від чужинців.

Вітер посилювався, несучи з собою запах вогкості та гнилого листя. Здавалося, сам ліс намагається попередити мандрівника, що заблукав у його нетрях. Але той, хто заглибився в цю темну безодню, вже не міг повернути назад. Його чекала зустріч з невідомим, зі світом, де межа між реальністю і міфом стирається.

І знову лунали крики, цього разу ближче, немовби з-за найближчого дерева. Мандрівник зупинився, напруживши слух. Серце його колотилося, як божевільне. Він намагався розгледіти щось у темряві, але бачив лише мерехтіння вогнів, які то з'являлися, то зникали серед дерев. Це були очі, що стежили за ним, очі тих, хто володів цим лісом і не терпів чужинців.

І тут, з-за великого каменю, вийшла постать. Вона була висока і струнка, одягнена в білу сукню, що спадала до самих ніг. Її обличчя було приховане капюшоном, але з-під нього виблискували великі, чорні очі. Вона простягнула до мандрівника руки, а її голос, ніжний і спокусливий, пообіцяв йому забуття.