АнєчкаLB - Більше, ніж альстромерії. Менше, ніж скріпки, АнєчкаLB

Так само нечутно нічна кулінарка вийшла із квартири. І знаєте що? Існує думка, що немає кращого часу для прогулянок, ніж світанок. Тихо. Пустельно. Свіжо. Наодинці із розкішшю міських достоїнств. Так умиротворено й дивовижно. Без метушні та поспіху. Ви дійсно так вважаєте? Але ж це неймовірно страшно! Навколо зовсім нікого. Усе померкло й потьмяніло. Занурилося у сон, знерухомилося, знебарвилося і завмерло. Без будь-яких ознак життя. Ні світла, ні кольору. Ніби всі вимерли. Що у цьому хорошого? У житті й так надто мало того, що дає енергію, сили і бажання жити.

«У це хіба потрібно закохатися? Коли дізнаюся, як це робиться – спробую. Але нічого не обіцяю».

Повернувшись додому, Пейперкліп приготувала собі апетитний багатошаровий сандвіч.

 – Як ти тут, У?

Із шухляди комода показалася сіренька мордочка з притиснутими вушками.

 – Що тобі сниться, друже? Ну, спи, спи. Не заважатиму.

Небо дедалі світлішало. Господиня кімнати сіла біля вікна і почала спостерігати за переродженням забарвлення небесного простору, подумки намагаючись пригадати назви цих кольорів з енциклопедії. Потім розкрила «Книгу, де все добре» і розписала кілька пунктів тих гарних подій, які з нею сталися упродовж минулого дня.

А ось і, нарешті, сонце. До кімнати увійшов новий ранок і навіть не роззувся. Ну і нехай. Зате він у чудовому настрої.

Підкріпившись соковитим сандвічем, дівчина знову вийшла з дому. На вулиці вже веселіше: люди поспішають у справах, дорогами їздять велосипеди й автомобілі, над головою обіймаються хмарки.

Сьогодні вона вийшла раніше, ніж треба. Побачивши розташування стрілок на годиннику будівлі міністерства, непримітна особа в очікуванні уляглася на прохолодну м’яку траву в парку. Очі задоволено примружилися від свіжого аромату зелені. Тендітні жіночі пальчики перебирали шовкову рослинність, поки за них зачепилася гусениця.

 – Привіт, – привіталася Пейперкліп.

Граціозне створіння почало повзати по долоньці, вивчаючи нове місце.

«Дивовижно. Така не схожа на людей істота, але жива, зі своєю історією, своїми почуттями і своїм світом. І така маленька. Така беззахисна і вразлива. Тривалість її життя цілком залежить від чиєїсь неуважності. Її запросто можуть розтоптати, якщо виповзе на тротуар. Сумно все це».

Допитлива гусениця, опинившись знову на землі, якраз поповзла у бік цього самого лиховісного тротуару.

 – Ні-ні, друже. Тобі в інший бік. Там пішоходи. Тобі не можна туди, – дівчина підставила палець, намагаючись тим самим змінити маршрут комахи.

Але вперте створіння все одно намагалося доповзти до асфальту.

 – Не треба, будь ласка. Краще залізь назад у землю. У тебе ж тут мають бути якісь нори або проходи. Ось і лізь туди. А на тротуар ніяк не можна, – вмовляла стурбована непримітна особа.

Вона акуратно перевернула гусеницю, щоб та повзла в інший бік.

Усі наміри виявилися марними. Яскраво-зелена норовниця все одно поверталася і просувалася в небезпечному напрямку. Очі дівчини наповнилися сльозами безсилля.

 – Але ж наступлять...

«Я не можу на це дивитися!»

Вона зробила ще одну спробу врятувати живу істоту від неминучої загибелі. Пейперкліп віднесла бідолашну подалі від тротуару, залишивши у густій траві галявини. А потім швидко пішла звідти, щоб навіть не знати, куди повзе ця безрозсудниця. Краще уявити, що гусениця схаменулася і вирішила залишитись у траві.

Потім дівчина заворожено роздивлялася листя одного з дерев. Воно так грайливо танцювало на гілках під пташині пісні. І видавало шелест, що тішив слух. Гілки також пританцьовували і гралися з тонкими промінчиками сонця, то перетинаючи їх, то пропускаючи і змушуючи мружитися. Ох, як же це божественно і блаженно! Дивитися б на це мільйон днів поспіль. Слухати музику природи і вдихати життя на повні груди. І навчитися б умиротворенню...

А далі магазин тканин відчинив перед дівчиною свої двері... Хтось ще полюбляє прогулюватися між рядами нескінченних полотен усіляких забарвлень? Це неймовірна подорож! Наче на іншу планету. Зупиняючи погляд на кожному рулоні, так і уявляється одяг, який шиється з тієї чи іншої тканини. Цікаво буде навіть придумати людину, якій підійде це вбрання. Наприклад, із цього трикотажу кольору бургунді можна пошити приталену сукню-міді, яку носитиме примхлива кокетка. І обов’язково разом із босоніжками на високих підборах. А ось із цього м’якого шовкового відрізка з геометричним принтом скроївся б чудовий літній комбінезон для запальної й романтичної дівчини, яка поспішає на побачення. Із блакитного полісатину вийшла б неповторна блуза для стильної ділової жінки. І до неї ж вільвет із квітковим орнаментом для жакета. От вершковий штапель. А тут лаймова віскоза. І янтарний ажур. Тут же лавандовий муслін, каштановий поплін, вишнева рогожка, тиціановий твід, фланель кольору індиго. І можна скільки завгодно придумувати собі вбрання з усього цього різноманіття. Уявляти, що став кимось іншим... Як це бути тією ж примхливою кокеткою, романтичною дівчиною або діловою жінкою? Було б здорово одного разу прокинутися іншою людиною.

Розглядаючи представлені тканини, уявляються не тільки моделі одягу, а й матеріал для прикрашання інтер’єру: штори, постільна білизна, декоративні подушки, скатертини... Незліченна кількість ідей, від яких паморочиться голова. Тут не до панічних атак, надуманих страхів або нав’язливих думок. Сюди зайшов і загубив себе. Нехай і ненадовго, але так приємно захопитися і відволіктися. Щоб ні туги, ні жалю, ні тривоги. Щоб по краплях зібрати хоч ковток спокою. Щоб у голові було чисте небо... О! Блискітки! Це ж найулюбленіше. Адже це завжди щось трепетне, зворушливе і казкове. Ось на плащику кольору м`яти теж блискітки. І на туфельках. Вони сяють і переливаються на сонці. Це вбрання виглядає, як одяг чарівниць.