Марк Аврелій Антонін - Наодинці з собою

З усіма добре ладити (спілкування з ним було приємнішим за всякі лестощі, а саму нагоду з ним побути мали за велику честь); осягально й путньо відшукувати потрібні для життя засади й ними порядкувати.

Ніколи не виказувати ні гніву, ні якої іншої пристрасті, а завжди бути безпристрасним, хоч водночас і вельми приязним; мовити добре слово, але без зайвого галасу; бути вченим, не виставляючи цього напоказ.

10. Від Александра граматика{19} — не бути прискіпливим; коли хтось ужиє чужинського слова чи простацького звороту{20} або щось неправильно вимовить — не докоряти, а самому подати приклад: вимовити це саме так, як треба, чи то відповівши, чи погодившись, чи розібравши — саму річ, а не речення{21}, — чи в якийсь інший спосіб доречно натякнувши.

11. Від Фронтона{22} — що зрозумів: тирани — заздрісні, хитрі й лицемірні, а ті, кого називаємо патриціями, — зазвичай досить неприязні{23}.

12. Від Александра Платоніка{24} — надто часто чи без потреби ані не казати, ані не писати в листах, що зайнятий: не шукати в цей спосіб — покликаючись на нагальні справи — відмовки від того, що є належним у співжитті з іншими.

13. Від Катулла{25} — не легковажити звинуваченням друга, і навіть якщо, бува, нерозумно винуватить, — все одно намагатися повернути злагоду; про вчителів від щирого серця говорити добре (як це пишуть у спогадах про Доміція та Атенодота){26}; по-справжньому любити своїх дітей.

14. Від мого брата Севера{27} — любов до родини, до істини, до праведності. Що через нього запізнався з Трасією, Гельвідієм, Катоном, Діоном, Брутом{28}; що маю уявлення про державу, де закон — рівний для всіх, а порядкують там на засадах рівності громадян та рівного права голосу, про царство, де в найвищій пошані — свобода підданих. А ще від нього — рівномірність і рівнонатужність у пошанівку філософії; доброчинство, потяг ділитися добром, добра надія; віра, що ті, хто любий, люблять навзаєм. Коли йому траплялося когось засуджувати — робив це відверто, а друзі не мусили вгадувати, чого хоче й чого не хоче, бо й так було ясно.

15. Від Максіма{29} — самовладання і в усьому послідовність; за всяких обставин, зокрема у хворобах, мати погідне серце; у своїй вдачі гарно сполучати приємне й поважне{30}; виконуючи те, що сам собі поклав, — не скиглити. Щодо нього кожен був певний: «Він що каже — те й розуміє, а як щось робить — то не на зло».

Не дивуватися й не зуміватися{31}; ніколи не квапитися, не вагатися, не розгублюватися, не ніяковіти, силувано не осміхатися, але й не гніватися та не підозрювати. Доброчинність, поблажливість, правдомовність. Він дав уявлення радше того, як не збочувати, аніж як виправлятися; від нього ніхто ніколи не відчував презирства, але попри це ніхто не мав і гадки визнавати себе кращим за нього; а ще ж його люб'язне поводження.

16. Від батька{32} — лагідність; але вже як щось розсудив, перед тим узявши на іспит, — то дотримуватися несхитно. Не впадати в марнославство від гаданих почестей. Працелюбство й наполегливість. Прислухатися до тих, хто має що порадити для суспільної користі; неухильно вділяти кожному по заслузі; досвід, коли підібрати, а коли попустити віжки. Що поклав край любощам із хлопчиками{33}.

Суспільна вирозумілість: не накидав друзям, щоб вони повсякчас товаришили йому за обідом чи конче супроводжували на виїздах; а хто сам через якусь причину був відсутній, потім осягав: «Він — той самий, що й був».

На нарадах пильно все досліджувати, і бути в цьому наполегливим — ніколи в пошуках не відступати передчасно, вдовольнившись першим-ліпшим уявленням про справу. Берегти друзів: не легковажити, але й не набридати. Самодостатність у всьому і завше погідне обличчя. Заздалегідь усе завбачати; наперед уряджати щонайменшу дрібницю.

Без зайвого драматизму спиняти овації та всяку улесливість щодо себе. Завше пильнувати потреби імперії; ощадно розпоряджатися скарбницею — так, щоб вистояти перед будь-якими звинуваченнями. Щодо богів — не бути забобонним, щодо людей — не загравати з народом, не догоджати, не улещувати юрби, а в усьому бути тверезим і твердо триматися свого; не вдарятися в несмак чи новації.

Речами, які полегшують життя — а їх щедро достачає випадок, — користуватися не хизуючись, але й не виправдуючись: коли присутні — невимушено їх брати, коли відсутні — не потребувати{34}.

Що ніхто не скаже: «Софіст!» чи: «Блазень!» чи: «Мудрагель!» а скаже: «Оце — муж. Зрілий, довершений, неулесний, здатний постояти й за себе, й за інших».

До того ж — шанувати справжніх філософів; що ж до решти, то їм не докоряти, але й не давати звести себе на манівці. А ще — товариськість і невимушена люб'язність; поміркована турбота про власне тіло — не так, щоб чіплятися за життя чи робити з себе красеня, і не так, щоб собою легковажити, але так, щоб, самому допильновуючись, якнайрідше звертатися до лікарів і обходитися без трунків та припарок.

Але насамперед — беззаздрісно віддавати належне, коли хтось у чомусь сильний — чи то в красномовстві, чи у вивченні законів і звичаїв, чи в чомусь іншому, — і сприяти, щоб кожну таку людину хвалили за те, в чому вона відзначилася.

Все він робив за прабатьківськими звичаями, але того, як їх береже, ніколи зумисне не виставляв напоказ. Далі. Ані не їздити туди-сюди не любив, ані не хапався то за те, то за се, а подовгу тримався тих самих місць і тих самих справ{35}; навіть після гострих нападів болю в голові — свіжий і бадьорий брався до праці; коли зрідка й мав якісь таємниці, то їх було небагато і стосувалися вони лише суспільних інтересів.

Вирозумілість і поміркованість у влаштуванні видовищ, у проведенні робіт, у роздаваннях та в подібних речах{36} — як у людини, що чинить з огляду на те, що треба зробити, а не на добру славу від зробленого.

Не купався від самого ранку{37}, палаців мурувати не прагнув{38}, і не помишляв ні про наїдки, ні про ґатунок і барву одежі, ні про вроду своїх слуг.

Те, як його стóла вийшла з низин — із Лорійської посілості, і чимало з