Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

   Фреда, схопивши ззаду за кофту, Леа наздогнала ще до того, як той встиг набрати якийсь номер. Щоб в подальшому він знову не намагався кудись телефонувати або втекти, вона вирішила скористатися можливостями верстата для бондажу, що так доречно опинився в неї під рукою. Вона просунула голову Фреда між двома горизонтальними колодками, попередньо розташувавши і зафіксувавши у відповідних отворах його шию та руки, і щільно стягнула утворений потрійний хомут болтами.

   Потім вона знову повернулася до тих двох, що супроводжували Фреда і які намагалися, перебуваючи ще в нокдауні, піднятися з підлоги. Вона взяла їх за коміри піджаків і, підвівши, посадила обох на кушетку. Виглядали вони жалюгідно: обличчя були в крові, а координація навіть у сидячому положенні була помітно порушена.

   Леа повернулася до пошуку кайданків у ящику, але виявилося, що всі вони були зроблені зі шкіряних ременів, де кільця з'єднувалися пришитими до шкіри металевими ланцюжками. Такі кайданки були недостатньо міцними, і Леа вирішила просто прив'язати обох один до одного мотузками, яких тут було достатньо. Насамкінець, вона дбайливо витерла на їхніх обличчях кров бинтом із розчином мирамістину , що знайшла в аптечці однієї з шафок, і запхала ватяні тампони в ніздрі зламаного носа.

   Була ще одна проблема, Мамонт продовжував періодично трясти хрест, намагаючись розслабити мотузки, супроводжуючи щоразу ці дії гучними стогонами та диким гарчанням. Леа, нарешті, вирішила, що треба з цим щось робити, інакше така його поведінка може надто турбувати оточуючих.

   Вона знайшла в шухляді кульовий кляп і вставила його Мамонту в рот, щільно затягнувши ремінь на шиї. На жаль, ефект від нього не виправдав її очікувань. Гучність звуків, що породжував Мамонт, змінилася ненабагато. Довелося продовжити пошуки іншого рішення. Після подальших досліджень предметів, що містилися у ящику, вона знайшла там деприваційну маску. Вона вирішила її випробувати, натягнувши її Мамонту на голову та затягнувши міцніше шнурки на його потилиці. Чорна шкіра закрила все його обличчя, окрім невеликих отворів для очей та носа. Тільки тепер маска у поєднанні з кляпом значно приглушила звуки, які він створював, зробивши атмосферу в приміщенні спокійнішою.

   Після завершення Леа задоволено оглянула плоди своєї праці.

   У двері подзвонили.

   Леа підійшла та подивилася у вічко. З іншого боку дверей стояв ще один чоловік у такому ж костюмі, як і у тих двох, що сиділи пов'язані на кушетці. Вона відчинила двері. Чоловік окинув Леа оцінюючим поглядом та чемно посміхнувся.

   — Вибачте, якщо завадив, ви випадково не знаєте, куди зникли Хейнер та Ральф?

   — Як вони виглядали? — поцікавилася Леа.

   — Так само, як і я, — незнайомець, продовжуючи посміхатися, показав жестом на свій костюм.

    — Судячи з вашого опису, Хейнер та Ральф зараз знаходяться он там, — Леа відчинила ширше двері і вказала на двох пов'язаних на кушетці чоловіків.

   Незнайомець зазирнув усередину. Побачивши там своїх зниклих товаришів, він спочатку помітно здивувався, а потім, не відриваючи свого здивованого погляду, подався до них:

   — Якого біса ви тут робите?! — обурився він.

   — Вони погано поводилися, і мені довелося їх пов'язати, — пояснила Леа.

   — Щодо їхньої поведінки з вами не посперечаєшся, — вигляд незнайомця висловлював крайнє невдоволення, — проте з покаранням вони потрапили не за адресою...

   Фраза незнайомця обірвалася, щойно він ближче роздивився своїх поранених товаришів. Він тривожно озирнувся навкруги, затримуючи почергово уважний погляд на інших присутніх.

   — Що тут відбувається?

   — Відбувається те, що я даремно вам плачу, — озвався Фред, демонстративно засмикавши тією частиною тіла, що була нижче затиснутої в кайданах шиї.

   Саме ця його частина і була доступна для огляду присутнім. Голова була з іншого боку верстата, зверненого до стіни. Тому незнайомцю в костюмі довелося задовольнятися спогляданням лише цього ракурсу під час тих звуків, що долинали від Фреда. Незважаючи на це, він все ж таки впізнав свого боса.

   Незнайомець потягнувся за своєю зброєю, але Леа, як завжди, випередила, тримаючи вже спрямований на нього "Файв-севен":

   — У мене виникла думка, що вам не завадило б взяти приклад з ваших товаришів, — чемно сказала вона.

   Незнайомець завмер у нерішучості, дивлячись на темний отвір спрямованого на нього ствола. Леа підійшла ближче і швидким спритним рухом вихопила у нього з наплічної кобури під піджаком його особисту зброю.

   — Хто ти така? — спитав він.

   — Я – Леа, і передбачаючи друге типове запитання, відповім, мені лише потрібно, щоб ви всі тихо відсиділися на своїх місцях до прибуття ФСР.

   Вона перенесла крісло, на якому раніше сидів Мамонт, ближче до кушетки і жестом запропонувала незнайомцю розташуватись у ньому. Той, ще перебуваючи під враженням і не відриваючи від неї свого погляду, слухняно сів у вказане місце. Леа пристебнула його руки та ноги до крісла ременями, передбаченими для цього. Потім вона перенесла і склала всю вилучену та розряджену зброю в той куток приміщення, де вже лежала розібрана гвинтівка Мамонта.