Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

На мить в середині у Мири все охолонуло. Дівчина, згадавши зі свого ведіння образ короля Радима, навіть боялася уявити, що чекає принцесу і її чоловіка.

«Виявилося, що принцеса Озара разом із Янресом, змінивши імена, всі ці роки спокійно мешкали майже під самим носом у жорстокого короля. Ніхто навіть подумати не міг, що подружжя оселиться за горами, що розділяли королівство Левантії із краєм Острова. Ще б пак, адже ніхто не знав,  що за високими скелями взагалі існувало хоч якесь життя. Всі наївно гадали, що крім урвища і пустки там більше нічого немає. А даремно. Саме в горах своє місце знайшло невелике поселення, в якому мешкали всі ті, хто так і не зміг підкоритися законам бодай одного з королівств Острова. Вони без зайвих питань, прийняли до себе двох подорожніх – чоловіка та дружину, що так прагнули втекти від жорстокості безжального та такого егоїстичного, побудованого на жазі збагачення і правління, світу.

Так, на протязі всіх цих років, забувши своє минуле, Озара і Янрес, разом зі своєю маленькою донечкою, спокійно проживали свої найщасливіші дні, гадаючи, що магія гір захистить їх від усього лихого. Та їхні сподівання виявилися марними. В один із таких мирних і звичайних днів у поселені з’явилося військо короля на чолі із самим Радимом. Правитель Левантії, побачивши власну доньку щасливою, розлютився не на жарт. Адже, саме через неї з його рук вислизнула така бажана сила та міць, яку він прагнув отримати понад усе на світі.  

День, коли король Левантії,у пошуках принцеси Озари, перейшов межу гір, став початком зародження великого зла, яке до того часу не знав жоден з Островів.

Засліплений люттю, меч Радима не пошкодував ні власної дочки, ні її чоловіка ні, навіть маленької, ні в чому не повинної дитини – дочки Озари та Янреса. Король вбив їх всіх особисто, навіть не кліпнувши. А щоб точно ніхто не вижив у тій кривавій різні, наказав своїм людям спалити вщент будинок із тілами. Так, жорстокий Радим, правитель Левантії, поквитався з тими, хто смів перейти йому дорогу».

Руки Мири тремтіли. Її серце розривалося на шматки. Тепер дівчина розуміла, чому Драган так і не розповів їй до кінця всієї історії. Адже, такого жахливого кінця не заслуговував ніхто. Ледь стримуючи сльози, Мира продовжила читати.    

 «Та нажаль, Радим не знав, що чоловік його дочки, звичайний нічим не примітний  землероб із королівства Ербаліон, був вже й не таким простим. Він належав до дуже древнього та забутого роду феніксів, що мали здатність до відродження. Навіть із грудки попелу ці люди могли відродитися знову.

Однак, якщо вірити повір’ям та тисячолітнім записам, люди, що перетинали межу між живими і мертвими, не завжди поверталися з того світу тими, ким вони були до смерті. Адже, покидаючи цей світ, душа повинна була пройти певні випробування, що визначали подальшу її подорож. Зазвичай, душі перероджувалися у новому тілі, починаючи нову історію. Або ж ставали провідниками та допомагали іншим. Так би мовити, перетворювалися в посланців Богів. Інколи, коли душа була вже аж надто сповнена люті, жорстокості, лицемірства, або ж невимовної туги, яка засліпляла все навкруги вона підкорялася чомусь темному і лишалася у загробному світі. Та ще жодному смертному, за декілька сотень років, не вдавалося відродитися із попелу та повернутися із того світу в колишньому тілі. Жодному, окрім Янреса.

Він відродився сповнений люті та невимовної скорботи. Від чоловіка, який безмежно кохав свою дружину та плекав маленьку донечку не залишилося нічого. Лиш тіло нагадувало про колишнього Янреса.

Ставши свідком жахливої страти своєї родини – Янрес постав із мертвих, щоб жорстоко помститися тим, хто зруйнував все те, що він так любив і оберігав. І тому, першим його кандидатом на помсту у смертному списку був звісно ж король Радим. Саме для нього розлючений чоловік підготував найстрашнішу та найжорстокішу смерть, яку втілював у життя із неабияким задоволенням.  

Та якби ж все скінчилося лише помстою королю. Нажаль, поглинутий темрявою, Янрес прагнув більшого ніж просто «відплата». Він бажав володіти цілим всесвітом. Всіх тих, хто ставав на бік Янреса, той щедро нагороджував темною магією, отруюючи їх душі та навіки продаючи їх злу. Решту ж, чекав такий самий фінал, як і короля Радима.

Ріки крові лилися у містах королівств Острова. Наділений темною та ще нікому невідомою магією, Янрес ніс смерть всім, хто ставав на його шляху. Він вбивав кожного, не шкодуючи ні дітей, ні жінок. Найсильніші воїни та маги помирали від рук Володаря Тіней. Морок – так тепер називали, колись молодого, життєрадісного та доброго Янреса – став найбільшою загрозою, проти якої об’єдналися всі.

Однак, згуртованості та бажання перемогти виявилося не достатньо. Сили були, нажаль, не рівними. Відчай та безпорадність заповнювали людей, які з останніх сил намагалися врятувати своїх близьких та власні домівки. І, здавалося коли вже не лишалося жодних шансів, і смерть ось-ось мала постукати у двері, Боги подарували мешканцям Острова останню надію в образі могутніх Драканів, що своєю силою та істинним-чистим вогнем могли протистояти темним чарам та мудрих Нгаруї – здатних своєю силою, якою їх наділяла сама Велика Богиня Мати-Природа, утримати темну магію, змушуючи її слабнути.     

Так, після довгих та запеклих боїв, що тривали більш ніж двадцять років, Дракони, Нгаруї та інші маги Острова, об’єднавшись, змогли витіснити Володаря Тіней та всіх його приплічників до священних гір. Лиш місце, де був народжений Морок, могло втримати його темну енергію.