Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Найсильніші Нгаруї створили могутнє заклинання, що втримувало Темного Повелителя між скель, не дозволяючи йому ні покидати Острова, ні перетинати межу із іншими королівствами. Морок опинився замкнутим у клітці, що перетворилася в  його окреме  королівство.

Нажаль, перемогти Морока магам так і не вдалося. Його магічне Серце виявилося надто могутнім для цього світу. Всі заклинання, відомі на ті часи, були слабкими та жалюгідними проти енергії Темного Володаря. Вони могли лиш послабити, або стримати його магію. А от щоб раз і назавжди знищити Морока, потрібно було дістатися до його Серця. Та біда була в тім, що він не дозволяв нікому наближатися до себе. Тому, ув’язнення було єдиним виходом на той час.

Так, війна, яка розпочалася із жорстокості одного короля, нарешті закінчилася. Життя починало по трохи відновлюватися. Люди взялися відбудовувати свої будинки. З часом, на заміну старим королівствам з’являлися нові. Лиш Левантія та Ербаліон залишилися стояти на своїх місцях. Хоч там вже давно правили зовсім інші королі та панували інші закони.

Дракони, що прийшли на цей Острів за велінням Богів, поселилися на високих пагорбах, які майоріли біля океану. Ходили легенди, що цим величним ящерам саме звідтам було зручно злітати і кружляти високо в небі, спостерігаючи за всім Островом. Спочатку, це було лиш дрібне поселення, в якому проживало не більше п’ятисот людей. Та згодом, невелике селище перетворилося на ще одне королівство – Ардоланію, яке нічим не поступалося у своїй величі та могутності старожилам – Левантії та Ербаліону.

А от Нгаруї – діти Матінки природи, - так і не змогли вжитися в жодному із королівств. Адже вони, не бажаючи підкорятися законам, прагнули жити за своїми власними правилами та віруваннями. Тому, представники Нгаруї, розділившись на невеликі племена, почали заселяти ліси, скелі, степи та береги океанів. А кожне із обраних Нгаруї за домівку місць, не належало жодному із королівств. Всі вони були не підвладні їм.

І здавалося, життя Острова починало поволі налагоджуватися. Та все ж було дещо, що завжди нагадувало про стару війну – королівство, яке охоронялося безліччю магічних печаток; королівство, в якому завжди панувала темрява та непроглядний морок і всі мешканці якого поклонялися та признавали лиш темну та чорну магію. Це було королівство Мороку.

Відділене від решти Острова глибоким проваллям, та від Океану – магічним щитом – це королівство було прикладом того, що може зробити з людьми жадібність,  жага помсти, заздрість та корисливість.

В королівстві Мороку панували свої закони і свої Боги. Лиш дурні, сміливці та ті, що втратили все, наважувалися перетнути межу і навіки залишитися у Королівстві Тіней.

Доля ж самого Янреса – першого правителя Мороку – залишалася довгий час невідомою.

Минали століття. Людей, що були свідками жахливої війни, вже давно не лишилося в живих, тому історія по трохи починала забуватися, перетворюючись лиш в стару легенду, що блукала між люду, як звичайна казка перед сном. Дракони, могутність та силу яких вже не потребували, втратили свою здатність перевтілюватися у всесильних ящері, приспавши свою другу сутність. Тепер вони були звичайними людьми із незвичайними здібностям. Магія в інших королівствах невпинно розвивалася, стаючи більш різноманітною. Нгаруї і далі продовжували жити поза кордонами королівств, не визнаючи ні володарів, ні їх законів. А королівство Морока вже не було таким страшним і закритим для інших людей, як п’ять століть тому. Воно відкрило свої кордони, з’єднавши урвище міцними мостами. Тепер кожен бажаючий міг потрапити по той бік густого і темного туману, щоб на тамтешніх базарах придбати собі речі, які не можливо було знайти на решті Острова. Так само і мешканці Морока могли без будь-яких заборон подорожувати королівствами Острова. Адже, більше трьохсот років тому між Володарем Тіней та іншими королями в священному храмі Великих Богів було укладено перемир’я, яке гарантувало мирне та спокійне життя для всього Острова і яке панувало вже декілька століть. Однак, для укладення такої угоди, перед королем Мороку ставили лиш одну умову – що ніколи в житті ні король Тіней, ні його темна енергія не перетне межу урвища і не покине своє королівство.  

Я був ще зовсім юним, коли мій батько розповів мені цю жахливу історію. Він взяв із мене клятву та зобов’язав ніколи не забувати про своє призначення – оберігати цей світ від Темної енергії, зла та короля Мороку.  Тоді я дивувався і не розумів навіщо батько розповідає мені страшну казку,  якщо вже більше трьох століть ми живемо в мирі та злагоді. Так, звісно, поряд із нами існували темні маги, однак вони ніколи не перетинали меж дозволеного і жили за «Законами Миру», який було укладено вже дуже давно.

В ту мить, даючи обіцянку та присягаючись на магії крові, я навіть не замислювався, що колись мені доведеться виконати власну клятву. Я продовжував жити звичним життям, щодня опановуючи власні сили та вивчаючи мистецтво правління. Адже, після смерті батька, обов’язки вождя племені Опівнічних Нгаруї переходили до мене.

Та так сталося, що Вождь Опівнічних Нгаруї – мій батько – перейшов до царства Богів досить рано. Страшна недуга забрала його життя і відповідальність за плем’я в мить лягла на мої плечі. Я намагався бути мудрим, справедливим та чесним наставником для свого народу, докладаючи всіх зусиль, щоб забезпечити їм гідне життя. І все було добре, до поки одного дня, моя кохана дружина Лілея, не повернулася із лісів королівства Левантія з маленьким немовлям на руках.