Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Лілея була цілителькою нашого племені і не раз мандрувала лісами Острова, у пошуках цілющих та рідкісних трав. І навіть поява сина не могла втримати дружину на місці. Обов’язок перед народом та Великою Матір’ю був сильнішим.

Повертаючись пізно ввечері разом із маленьким Воллесом із тінгу - зібрань, що влаштовувалися раз на місяць та на яких обговорювалися нагальні питання племені, - ми були глибоко вражені видовищем, що на нас чекало. Моя Лілея, сидячи на лаві біля столу, тримала на руках немовля та наспівувала йому одну із чарівних пісень-оберігів нашого племені.

- Я знайшла її у примарному лісі. – Говорила мені дружина, коли діти вже міцно спали. – Вона із племені Примарних Нгаруї. Та біда в тім, що крім неї там більше нікого не було. Все плем’я неначе вимерло.

Слова Лілеї змусили мене замислитися. Примарні Нгаруї завжди мешкали в лісах біля гір королівства Морока оберігаючи та стримуючи темну енергію. Вони були першими, хто мав захистити Острів від Темної магії Володаря Тіней.

- Я завжди збирала там трави. В тих місцях вони мали особливу силу. Та цього разу там панувала смерть. Я відчувала її енергію і це було моторошно.

Поки Лілея продовжувала розповідати, глибоко в мені починало зароджувалося передчуття чогось лихого і не доброго.

Тоді я не міг збагнути, що саме відчуваю і що мною керує, та кожен свій день я присвячував пошукам інформації про війну, яку вже понад п’ять століть ніхто і не згадував. Я намагався зібрати всю інформацію, та біда була в тім, що про минулі події могли розповісти лише старі записи на пожовклих паперах, що нам залишили наші предки.  Але, нажаль, більшість із них було знищено часом, а деяких не оминули і людські руки.

Роки йшли. Морена росла в нашій родині і виховувалася як рідна донька. Своїми здібностями дівчинка дещо відрізнялася від нашого племені, та її все одно приймали як свою. Єдиним нагадуванням, про сім’ю Морени був кулон, що висів на її шиї. Більше ми нічого не змогли дізнатися про плем’я Примарних Нгаруї. Складалося враження, неначе їх не існувало взагалі. Згодом у нас народилася власна дочка – Яронела».

- Цього не може бути… - Мира знову і знову перечитувала таке знайоме і дороге серцю ім’я. Здається, намагаючись дізнатися правду про свого чоловіка, дівчина ненароком відкрила завісу і власного походження. Та перш ніж задавати питання, потрібно було дізнатися чим же завершилася ця історія. Тому, Мира продовжила читати далі.

«Життя продовжувало тривати для всіх, окрім мене. Всі ці роки я був неначе одержимий. Затьмарений дурним передчуттям, яке ніяк не хотіло відпускати, а лише з кожним днем ставало все сильнішим і сильнішим,  пожираючи мене з середини.

Біда прийшла у наш світ зненацька. Морені саме виповнилося шістнадцять – час, коли Нгаруї, пройшовши особливий ритуал, вступали у свою істинну силу. Наша дівчинка і ще декілька дітей з племені якраз проходили обряд, коли до мене прибув королівський посланець із Левантії. Новини, які приніс він із собою були невтішними. Король Мороку порушив умови Мирного договору і перетнув межу Тіней. Вже було знищено значну частину поселень Левантії, та вбито чимало людей. А тому, рада чаклунів Острова терміново збирала всіх вождів Нгаруї та найсильніших магів П’яти Королівств.

Зібрання проводили у священному храмі королівства Ардоланії. Поки могутні воїни та чаклуни тримали оборону, намагаючись не дати Темному Володареві просунутися далі, наймудріші мудреці день і ніч ламали голови, шукаючи способу здолати Морок.

Над Островом П’яти Королівств знову нависли тенета війни, яка не шкодувала нікого. За два роки, рада магів так і не просунулася в пошуках бодай одного способу здолати Володаря Тіней, тоді як він вже встиг повністю захопити Левантію. Сил Нгаруї було не достатньо, щоб втримати темну енергію, адже більшість із них давно вже перестали бути воїнами і не практикували свої чари. Надія була на Драконів, але і ті також втратили контакт зі своєю істиною серцевиною. А найбільшим потрясінням для нас всіх стало те, що Володарем Тіней виявився той самий Морок, що і п’ять століть тому.

Всі ці роки Янрес був живим і просто сидів у своєму королівстві, накопичуючи достатньо сил. Ослаблений минулою війною, він терпляче чекав, коли знову зможе вирватися зі своєї в’язниці, щоб цього разу захопити не лише Острів П’яти Королівств, а й решту народів. Темна енергія зробила чоловіка безсмертним і неабияк повпливала на його зовнішність, перетворивши колись гарного чоловіка, на чудовиська. І тепер єдиним способом здолати Морока було знищення його Магічного Серця. Без нього Янрес знову б став смертним. Та справа в тім, що дістатися до Серця наймогутнішого Демона було вже і не так легко.

На четвертий рік війни, майже весь Острів було знищено та поглинуто темною магією Морока. Багато наших магів загинуло. Мій син Воллес також поліг у одній із битв, що точилася рік тому біля кордонів Ербаліона. Ми не встигали оплакувати наших рідних, як знову отримували звістки про нових померлих. На шістнадцятий день народження Яронели я вирішив провести один дуже давній і небезпечний обряд. Він міг забрати всі мої сили. Та саме так я мав змогу дізнатися бодай щось, що могло нам допомогти у цій битві.

Лілея готувала нашу доньку до ритуалу, а я тим часом вирушив до однієї з печер, що знаходилася біля берегів Опівнічного Океану, неподалік від нашого племені. Саме там знайшло свій прихисток Серце Острова П’яти Королівств. Його істина енергія, що підтримувала все живе. Про це місце знали не всі. Лиш обраним оберігати все живе, Боги вказували на Серце. Для решти ж воно було недосяжним.