Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Печера зустріла мене приємною прохолодою та чистою енергією, що здавалося, заповнювала собою все навкруги. Тут я відчував як Серце боролося, намагаючись з останніх сил зцілити Острів. Та, нажаль, воно вже не було таким сильним, як раніше. Енергія Морока була дужчою. Як би прикро не було це визнавати – та Острів П’яти Королівств повільно помирав. А разом із ним  помирали і ми.

Не гаючи ні хвилини, я швидко підготував усе необхідне для ритуалу. Накреслив символ, що слугував зв’язком із вищими силами. Розмістив по своїх місцях артефакти, що посилювали дію заклинання.

Цей ритуал був дуже давнім і вимагав неабиякої точності. Бодай одна помилка могла коштувати життя не лише мені, а й всьому Острову. Тому, зайшовши у центр символу та пожертвувавши декілька крапель власної крові, я промовив заклинання:

«Мати Природа, Мати Стихія та Великі Боги Всесвіту - з’єднуючи свою кров із чистою енергією Серця - Я закликаю Вас про допомогу - розкрийте майбутнє, що вкаже нам, як здолати Морока»

Спочатку нічого не відбувалося і я почав сумніватися у тому, чи правильно все зробив. Та раптом, навколо, вихором закружляла енергія, що перенесла мене в, здавалося, зовсім інший світ. Я почав бачити дивні ведіння. Картинки швидко змінювали одна одну, показуючи мені події майбутнього. Все відбувалося настільки швидко, що вже за мить я знову опинився у прохолодній печері.

Приходячи до тями, я почав аналізувати все те, що щойно побачив. Спершу, я не розумів до кінця, що саме Боги хотіли сказати мені цими ведіннями. Та розклавши все по місцях, я раптом збагнув, як маю діяти далі. Тепер я точно знав, що Острова ми вже не врятуємо. Нажаль, він був приречений. А от знищити Володаря Тіней шанс ще був. Але діяти потрібно негайно.

Зараз я пишу це послання своїм любим донечкам. Тобі Яронело, і тобі Морена. Знаю, що читаючи його Ви будете вже надто далеко звідси. Та я хочу, щоб ви знали, що майбутнє світу у Ваших руках. Ви є однією із ланок, що наблизить людство до перемоги над страшним ворогом. На превеликий жаль, розповісти всього я не можу, адже це негативно повпливає на мирне майбуття. Та залишаючи Вам цю книгу, в якій зібрані всі знання не лише наших предків Нгаруї, а й усіх магів Острова, я маю надію, що з часом Ви зрозумієте, як саме повинні чинити і яка Ваша участь у цій битві.

І як би мені не було зараз важко і боляче, та рішення відправити Вас з цього Острова як най далі є правильним та потрібним.

Бережіть одна одну і ніколи не забувайте ким Ви є від народження!»

Так закінчувалася розповідь Великого Опівнічного правителя племені Нгаруї  - вождя Дарія.

Наступні сторінки загадкової книги і справді були присвячені різним ритуалам, зіллям та заклинанням. Деякі написи Мира навіть не могла прочитати, адже написані вони були іншою, невідомою їй мовою. Так, гортаючи сторінку за сторінкою, у дівчини зароджувалося безліч питань, відповіді на які вона навіть не уявляла де шукати. Та раптом, Мира натрапила на сторінку, де були зроблені помітки зовсім іншим почерком. І цю руку вона впізнала одразу.

- Мо… - Ось хто міг їй все пояснити.

Не гаючи більше ні хвилини, Мира запхала книгу у свою похідну сумку і чим душ попрямувала до самотньої хатини в лісі.