Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

- Цього не може бути! – На мить Мира відволіклася від книжки і прогортала декілька сторінок, щоб все ж таки упевнитися у своїй здогадці. – Це ж не може бути правдою? – Дівчина знову повернулася до початку історії і продовжила читати. 

«Янрес був чоловіком із дуже старовинного, але вже давно збіднілого роду, про який так недбало забули в його рідному королівстві Ербаліоні. Та що вже говорити про інших? Він і сам до пуття не знав про своє коріння. Звичайний землероб, в якого не лишилося рідних та який вирощував на невеликому клаптику власної землі екзотичні дерева із найсмачнішими та найсоковитішими плодами. Саме продаж куругваї на столичному базарі королівства  приносив вже і не такий малий дохід, що дозволяв чоловікові справно та вчасно сплачувати податок до королівської казни та й ще непогано жити. Вкотре продаючи свої екзотичні плоди, Янрес зустрів її. Прекрасну незнайомку, що так виразно відрізнялася своєю вродою від решти покупців. Її світла посмішка вмить заполонила всі думки чоловіка і він вже ні про що не міг думати, окрім неї.

Озара, так звали ту чарівну леді. Вона стала для Янреса справжнім скарбом, світлим промінчиком в його повсякденному і такому сумному житті. Говорили, що ці двоє, будучи разом випромінювали неабияке щастя та любов. Таким було їхнє кохання. Та одного дня Озара зникла. І як би Янрес не шукав її, все було марним. Дівчина неначе крізь землю провалилася. Життя для чоловіка обірвалося. Без його Озари  все довкола стало сірим і непотрібним. Та через місяць Янрес все ж знайшов свою кохану. Вона була такою ж гарною, як він її пам’ятав. А її посмішка, як і раніше затьмарювала все навкруги. І в момент, коли закоханий чоловік вже наважився підійти до тієї, яку так довго шукав, його серце вмить обірвалося. Його Озара була з іншим.

Згодом Янрес дізнався, що дівчина, яку він так сильно кохав була дочкою короля Радима Непереможного та принцесою королівства Левантії. А до Ербаліона вона прибула лиш заради того, щоб укласти вигідний союз із тамтешнім принцом. Саме таким був наказ її батька – жорстокого та безжального Радима. І зустріч принцеси із звичайним землеробом була лиш випадковістю. Однак, саме ця випадковість згодом перетворилася у багаторічну війну для всього Острова. А все тому що Озара та Янрес покохали один одного по справжньому. Їхні почуття були щирими та такими міцними, що навіть заборона короля Радима і обов’язок принцеси не змогли стати закоханим на заваді. Вже згодом, Янрес і Озара потай від усіх уклали шлюбні клятви перед Великою Богинею-Матір’ю. І на подив всім, Богиня сама ж благословила закоханих, об’єднавши їхні родоводи між собою та подарувавши молодятам чарівні браслети із гербом роду дівчини – могутнім грифоном, що розправив свої крила – на руці Янреса. Та птахом феніксом, що відродився з попелу – на тендітному зап’ястку Озари».

Звісно ж ця історія була більш скутою та обрізаною. Без тих деталей, які Мирі розповідав Драган і які вона бачила на власні очі завдяки своєму дару. Та все ж, дівчина була точно впевнена, що це та сама легенда із далеких земель, родом з яких був її чоловік. Нарешті в її закоханих з’явилися імена – Янрес та Озара.

Мира відірвалася від сторінок книжки та замислившись, подивилася у вікно. Зараз в своїх руках вона тримала історію, що тісно була пов’язана з її чоловіком. І тепер її спиняло лиш те, чи дійсно вона прагне зазирнути в подробиці того, що Драган так вправно від неї приховував.

- Чи я ж ти? – Мира знову поглянула на обкладинку книжки, провівши ніжно рукою по витонченому малюнку. – Тебе тут раніше точно не було. Я б помітила.

Дівчина усміхнулася. Бібліотека не раз виступала її прихистком, коли потрібно було сховатися від таких злих та в’їдливих поглядів свити та чергових коханок батька. Вміст кожної полиці вона знала на пам'ять і цієї книжки тут точно раніше не було.

Зібравшись із духом та декілька разів глибоко вдихнувши, Мира все ж наважилася відкрити книжку і продовжити своє читання. Адже добре знала, що Драган їй точно всього не розповість, а так, дізнавшись хоча б про місце народження свого чоловіка, вона принаймні хоч трохи почне його розуміти.

«Знаючи, яким король може бути жорстоким у гніві, Озара вмовила свого коханого втекти. І вже після церемонії вінчання закоханих ні в королівстві Левантія, ні в королівстві Ербаліон ніхто не бачив.

Словами не можливо було передати, яким був розлючений король Радим. Його єдина донька, на яку він мав свої плани, посміла нахабно зрадити його та не підкоритися. Цей шлюб мав принести Левантії не аби яку вигоду, збагативши її землі таким необхідним їй мінералом Сампарана, на який у Радима були свої задуми. Однак, Озара разом із простим та жалюгідним землеробом (вже своїм законним чоловіком), вщент зруйнувала наміри свого батька»…

- Сампаран… Сампаран… Що ж це за такий мінерал? – Мира знову перервала читання. Вона вперше чула про такий мінерал і поняття не мала, нащо він був так потрібен королю Радиму. А судячи із запису, саме володіння цим загадковим мінералом цікавило чоловіка більше ніж щастя власної дочки.

«Минуло п’ять років, впродовж яких король Радим так і не припиняв пошуки своєї доньки-утікачки. Він вклав всі сили, щоб знайти зрадницю. Адже, ніхто в королівстві не смів йти проти його волі, і навіть рідна дочка не була тому виключенням. Подейкували, що король вже давно вигадав, як саме покарає невірну. Та проблемою залишалося те, що дівчина неначе крізь землю провалилася. В кожному із королівств Острова про неї ніхто не чув, не кажучи вже про те, щоб бачити. Здавалося, що надії знайти принцесу вже не лишалося зовсім. Аж раптом, королю доповіли, що його дочку нарешті вдалося відшукати».