Мелорі Бронд - (не) згоріти вщент, Мелорі Бронд

 — Я сам, як і ти, з України. До Польщі приїхав десять років тому. Швидко вивчив мову і культуру місцевості і почав працювати гідом. Згодом, відкрив свою невеличку туристичну фірму.

 — А ти чим займаєшся, Меланія?

 — На даний час, малюю картини. Саме вони, мені допомогли, свого часу, не впасти в депресію.

 — Це мені знайоме, я і сам пройшов нелегкий шлях. А потім друга підтримував, який топив свій біль в алкоголі, від зрадливого кохання. Якось вас обов'язково познайомлю. Надіюся, це наша не остання зустріч, я ще не все тобі показав.

 — Максим, нічого обіцяти не можу, маю ще кілька справ, а потім планую повернутися на батьківщину.

 — Жаль, а я так хотів замовити в тебе портрет.

 — Ну ти і хитрун.

Ми одночасно засміялися.

Після вечері з Максимом, я прийняла душ і лягла спати. Але сон ніяк не ішов. З Максом, я відчула себе живою за останні три роки, його простота, щирість притягує до себе.

Але я не можу давати марні надії, серце мовчить, при погляді на нього. Воно ніяк не може відпусти Алекса. Я і досі сумую за ним.

Зранку розбудив телефон.

 — Так, я слухаю.

 — Доброго дня, Меланія Олександрівна. Це турбує вас Демитрій, я чекаю на вас сьогодні в ресторані. Час і адресу вам скину. Думаю, настав час ближче з вами познайомитися.

Він скинув трубку, від розмови з ним в мене залишився неприємний осад. Демитрій поставив мене перед фактом, не спитавши моєї думки.

В зазначений час, я зайшла до ресторану. Адміністратор відразу мене провів до столика.

 — Вітаю вас, Меланія.

До мене підвівся чоловік, років сорока, досить повний із залисинами на голові. Він відразу не сподобався мені, занадто самовпевнений і неприємний тип. Від нього віяло владою і пихатістю.

 — А ви так нічого, досить красива. Ніхто не знав, що в Олександра є дочка, від попереднього шлюбу, поки не відкрили заповіт.

Він зміряв мене масним поглядом. Знаходитися поряд з ним, було неприємно.

Нам принесли їжу, яку замовив Демитрій заздалегідь. Але жоден шматок не ліз до горла. Він наминав у дві щоки стейк з кров'ю. Від одного вигляду, мене мало не знудило.

 — Ти чому не їси? Бережеш фігуру, так вона в тебе і так чудова.

Він поклав свою руку на мою і погладив. Від його дотиків, мене пересмикнуло. Я миттю вивільнила руку.

І тут я відчула на собі пильний, важкий погляд. По моєму тілу пройшов холод. Піднявши очі, я зустрілася з таким рідним і водночас чужим поглядом. Алекса очі, спопеляли мене наскрізь.

Весь його гнів, був спрямований на мене. Він як і я, нічого не забув, промайнуло в моїй голові. Весь той біль, який я намагалася придушити в собі, нахлинув на мене з новою силою.

Мені не вистачало повітря, я задихалася, серце зжалося від несамовитого болю. Здавалося, що я зараз упаду. Не пам'ятаю, як знайшла сили, щоб дійти до вбиральні.

Тремтячими руками вмила обличчя. Притулилася до холодної стіни, важко дихаючи. Прикривши очі я намагалася взяти себе в руки.

Почула, як хтось зайшов до вбиральні, зачинивши замок на ключ. Відкривши очі я побачила біля мене, обличчя Алекса. Який, як і я важко дихав. І сверлив мене вбивчим поглядом.

 — Не думав, що світ настільки тісний і я знов побачу тебе, продажну погань...

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно