Франк Тільє - Пазл

складно, чи не так, лікарю? Ви також ризикуєте опинитися тут у пастці.

— Я не поспішаю.

— Ви напишете про мій випадок, чи не так, лікарю? Вас цікавить мій мозок?

— Сказати вам «ні» означатиме збрехати.

Тепер вона підвелася. Вона стоячи писала у своєму блокноті, а тим часом диктофон продовжував записувати.

— Що ви пишете? — запитав Люка.

— Усякі психіатричні штуки, ключові слова. Продовжуйте вашу історію. Гадаю, скоро кінець?

— Дійсно, розв’язка близько. Я вважаю, що найкраще слід залишати насамкінець. Остання частинка пазлу, не забувайте, лікарю.

Він зробив паузу, подивився на реакцію психіатра і продовжив:

— Ви блискучий лікар, та втім вам так і не вдалося мене «вилікувати»,— сказав він із докором у голосі.— Ви напихали мене якоюсь гидотою, катували мене струмом. Якби я не спробував повіситись на прутах ліжка, і досі б гнив у «м’якій» палаті з повністю просмаженим мозком, як бідолашна Сесіль і дев’яносто відсотків пацієнтів вашої клятої лікарні.

— Звісно, здається, вам стало краще, але ви ледь не померли. Вам неймовірно пощастило уникнути смерті, не забувайте про це.

— Я про це не забуваю.

Він на декілька секунд опустив повіки.

— Гаразд… Мабуть, час повертатися до Сванессона. Сванессон — звучить по-англійськи. «Swan’s song». Як думаєте, що це означає — «Swan’s song»? Здається, я колись давно це вчив, але вже не пам’ятаю. Ви ж точно знаєте, лікарю?

Вона подивилася в одну точку, у вікно палати, а потім на своє відображення у склі.

— «Лебедина пісня»,— сказала вона здавленим голосом.— Це означає «лебедина пісня»…

53

День 3

Повільно починало розвиднюватись.

Наче саме світло відмовлялося проникати у це місце, зігрівати його високі прокажені стіни, боротися з хурделицею, щоб принести сюди свої живі кольори.

Забившись у куток, замерзлий, Ілан почувався знесиленим і виснаженим. Після чергової ночі в пеклі його організм здався.

Його мучили питання: чому вбивця з викруткою не прикінчив його? Чому він вирішив погратися з ним замість того, щоб убити, як він зробив це з Мокі та Лепренсом?

Він має забрати свої речі і звалити з цього кошмару. Подолати зовнішню стіну, потім гори. Це вже стає питанням збереження психічного здоров’я. Ще два дні у цій лікарні, і він остаточно збожеволіє — за умови, якщо не помре раніше. Він також думав про ту худющу жінку на четвертому поверсі, про «м’яку» кімнату, всіяну сотнями написів «Яків». Про те, щоб залишити її гнити у цих стінах і піти без відповідей, не може бути й мови.

Він витягне її звідти і спробує забрати з собою.

Від важко підвівся. На годиннику була 8:19. Його кінцівки задубіли, боліли, наче вони теж розвалювались. Нагорі почав оживати вітраж, його кольори трохи посвітлішали, але все одно залишалися тьмяними, похмурими. Ілан з ­ост­рахом подивився на релігійні зображення. Навіщо в цих стінах Христос? Що робить релігія серед усього цього божевілля?

Він пішов до коридору напроти і знайшов знайомі ознаки: кахлі «шашечкою», облуплені стіни. Від різкого світла їхньої житлової частини йому стало краще. Перше обличчя, яке він побачив, було обличчя Ябловські, що стояв біля входу на кухню з тостом у руці. Високий брюнет швидко його роздивився.

— Ми почали всерйоз перейматися питаннями щодо тебе. Звідки ти прийшов?

Ілан був закутаний у свою куртку, в руках він стискав металевий прут. Його очі блищали і були налиті кров’ю. Фей, Хлоя, Гайгекс і Філоза сиділи за столом і снідали. Усі дивно на нього подивились.

— Я бачу, ви знайшли спільну мову, поки мене не було,— сухо відповів Ілан.

Хлоя підвелася і підійшла. Колір її волосся ставав дедалі світлішим, наче вона десятки разів вимивала його з шампунем, щоб стерти нову зовнішність і знову стати колишньою Хлоєю.

Вона торкнулася його лоба.

— Ти весь тремтиш і в тебе жар. Тебе лихоманить. Чи ти зможеш сьогодні продовжувати гру?

Ілан узяв її руку і відкинув убік.

— Не хвилюйся за мене, воно того не варте.

Він налив собі води і випив її великими ковтками. Рідина здавалась йому аномально теплою. На лобі блищав піт, тепер він помирав від спеки.

— На четвертому поверсі ув’язнена якась людина,— сказав він, розстібаючи куртку.— Вірте чи не вірте, мені все одно. Якщо у когось із вас є ключі, щоб дістатися нагору, у жіноче крило, я б хотів, щоб ви відімкнули мені ґрати. Або принаймні допомогли мені піднятись якомога вище у цій клятій лікарні.

Він випив ще одну повну склянку води, він помирав від спраги.

— Гра тут ні до чого, триста тисяч євро тут ні до чого. Я лише хочу дістатися до цієї бідолашної жінки. Допоможіть трохи, це не так складно!

Ябловські сперся об стіну, схрестивши руки.

— І таким чином допомогти тобі спокійно виконати твоє завдання? — спокійно промовив він.— Може, хтось справді замкнений на тому поверсі, йди дізнайся. А може, насправді ти повинен звільнити цю людину, яка, користуючись нагодою, передасть тобі конверт, новий ключ і одного-двох лебедів. Чудова ідея, Дедіссе, але я в цьому участі не братиму.

— Я такої ж думки,— сухо промовила Фей.— У нас немає жодних причин тобі довіряти. Ми не збираємось сунути собі палиці в колеса, відчиняючи перед тобою двері навстіж. Гра добігає кінця, ми обидва це знаємо. Не намагайся нас заплутати, окей?

Очі Ілана зустрілися з очима Гайгекса, який похитав головою, стиснувши губи.

Вони божевільні, вони всі божевільні і нездатні відірватися від своєї бісової гри. Ілан підійшов до Хлої.

— У мене немає ключів від тієї частини будівлі,— зі­зналась вона,— від самого початку я пересуваюсь чоловічим крилом, а до жіночого крила без ключа потрапити неможливо, я перевіряла.— Вона кивнула на Філозу.— Але в нього ключі є. Він піднімався щонайменше на третій поверх або й вище.

— Звідки ти це знаєш? — пробурчав той.

Вона зазирнула йому в очі.

— Знаю, і все.

Філоза знизав плечима і взяв свою чашку з кавою.

— У Гайгекса теж, він ходив туди. Зрештою, я нікому нічого не винен. Кожен сам за себе.

Він пішов до своєї кімнати. Ілан по черзі обвів їх поглядом, сповненим ненависті. Він вишкірився, показавши два ряди стиснутих зубів. Він стукнув прутом по долоні, від чого Хлоя трохи позадкувала.

— Ілане, тобі потрібно заспокоїтись. Ти сам не свій, ти маєш прилягти, поки не наробив дурниць.

Ілан не слухав. Уся його увага зараз була прикута до Гайгекса.

— А ти? Ти, зі своїм психічним розладом, ти нічого не хочеш мені сказати про мапу мого батька? Чому ти в біса просто не поясниш, що відбувається, га?

Той поводився наче нічого не почув, доїдав свої пластівці, не піднімаючи голови. Ілан був готовий вибухнути.

— О, то ви хочете грати. Тоді будемо грати.

Він вийшов, подивившись на всіх