Себастьян Фолкс - Пташиний спів

— Це вас не стосується. Нехай ваш друг іде за мною.

— Ідіть, — Стівен підштовхнув Уїра в спину.

Той перелякано попрямував у темряву за дверима.

Стівен повернувся до старої та посміхнувся. Він жестами показав випивку і витяг з кишені банкноту у п’ять франків. Вона швидко підвелася та принесла пляшку вина і склянку, притрушену пилом.

Стівен сів на стілець біля пічки та сперся ліктем на димохід, котрий тягнувся до стіни, підняв склянку — наче на честь старої — та зробив ковток гіркуватого білого вина. Він хотів, щоб Уїр пізнав, як це — бути із жінкою, відчувати близькість її тіла. Для нього не мало жодного значення, чи помре Уїр невинним, але він відчував необхідність, щоби друг зрозумів процес, завдяки якому він з’явився на цьому світі.

Уникнувши винищення, Стівен більше нічого не боявся. У тому існуванні, до якого він повернувся, — у такому дивному та неприродному існуванні — була або жорстока смерть, або життя. Жодних тонших відтінків — любові, уподобання, доброти — тут не знайдеш. У цій їхній з Уїром урізаній реальності тіло старої вдови фермера за гроші, зароблені убивством, було краще за тіло Вілкінсона, розірване на шматки снарядом, з розділеним на окремі клітини мозком, який спогадами та надіями стікав йому на плече.

Стівен простяг ноги — його чоботи залишили невеличкі борозни у натоптаній земляній підлозі. Він майже спорожнив пляшку, і вино позбавило його решток обережності, останніх спогадів про звичаї життя у мирні часи. Він наче постарів та втомився, але почувався дуже спокійно.

Стара заснула. Стівен тихенько перемістився в кут кімнати і знайшов ще одну пляшку вина у буфеті. Наповнивши склянку, він знову сів чекати у пітьмі біля пічки.

Уїр повернувся — блідий та скуйовджений. Чорні кола під очима були помітні навіть у півтемряві кімнати. Стівен запитально подивився на нього. Уїр труснув головою.

— Тепер ви.

— Та ні, дякую. Ми сюди заради вас приїхали. Мене та жінка не цікавить.

— Вона сказала, щоб ви прийшли. Ідіть. Ідіть до неї, сучий ви сину. Ви це почали — ви і закінчуйте.

Уїр не хвилювався так навіть під обстрілом.

Стівена почала охоплювати паніка.

— Що ви наробили? — запитав він. — Що ви там такого наробили, скажений ідіоте?

Уїр важко опустився на стілець і закрив обличчя руками. Жахливі картини постали в уяві Стівена, і він вибіг і кімнати. Там він опинився на перехресті двох коридорів і покликав жінку. Світла було так мало, що він ледь бачив, куди йде. Він намацав рукою якісь двері та відчинив їх — за ними кублилися курчата. Він зачинив, побіг далі та шарпнув наступні — за ними теж не знайшов нічого страшного. Він полегшено зітхнув і відчайдушно кинувся до інших дверей.

За спиною почувся жіночий голос:

— Месьє?

Молода темноволоса жінка з великими ніжними очима та високо забраним волоссям стояла в коридорі. У волосся заплетена червона стрічка. Стівен мовчав.

— Чого вам треба?

— Я шукаю... шукаю вашу матір.

— Вам сюди.

Вона узяла його за руку та провела до кімнати з червоним килимом та ширмами зі східними візерунками. Навколо дверей прибита дерев’яна лиштва у формі мінарету. Підлога теж була земляною — як у вітальні. Стівен перелякано озирався. Молода жінка повела його за ширму, де стояло двоспальне ліжко із саморобним бавовняним балдахіном. На підлозі горіло з півдесятка свічок, і ще одна на підвіконні.

— Не хвилюйтеся. Давайте гроші, — остання фраза повернула Стівена до нормального стану.

— Та я не... я лише хотів перевірити, чи все гаразд.

З-за ширми почувся сміх — сміялася жінка, котра повела Уїра за собою.

— Все гаразд. Краще не буває, — вона вийшла і стала поруч зі Стівеном. Він відчував її солодкий запах. — У вас дуже дивний друг. Я узяла його ось так, — вона вхопила Стівена за пах, — а він відскочив від мене, — вона засміялася. — У нього він довгий та м’який. Коли я доторкнулася, він заплакав.

Вона була старшою, ніж припускав Стівен, — тут у світлі свічок він роздивився її краще. Вона сіла на ліжко та підняла спідницю до талії, а потім лягла на спину та розвела ноги. Стівен дотепер іще не бачив нікого голого у такому віці. Вона опустила руку у чашу з дезінфікувальним засобом, а потім звично провела нею між ногами — по жорсткому волоссю та червоній плоті.

Стівен, як і Уїр, почав відступати. А потім засміявся. Він повернувся до молодої жінки і узяв її за руку.

— З вами, мадемуазель, — так. Але вона — ні.

Старша жінка підвелася з ліжка і підійшла до нього, опускаючи спідницю. Він відчув, як вона торкнулася руками його спереду, ковзнула пальцями у штани. Там вона знайшла те, що їй було потрібно, та витягла назовні жестом м’ясника, у якого покупець попросив показати шмат м’яса. Він відчув, як її губи охопили його плоть, і Стівенові довелося прикласти зусилля, щоби не відштовхнути її слиняву ласку. Він підняв очі і побачив, що молода жінка роздягається. У світлі свічок чоловік побачив, як з її округлих сідниць сповзає білизна, — і Стівен відчув, як він оживає у роті старої жінки. Тут вона підвелася