Пауло Коельо - Переможець завжди самотнiй

річ природна, треба тільки вміти захищатися від його крайніх виявів. Щось подібне відбувається не тільки у світі моди, а й у інших сферах людського життя: письменники нахваляють власні твори, художники рекламують свої виставки, кінематографісти влізають у борги, намагаючись здобути собі місце під сонцем і витримати конкуренцію з великими студіями, дівчата твого віку все кидають і влаштовуються офіціантками у великих містах, плекаючи надію, що одного дня якийсь продюсер відкриє їх талант і зробить із них кінозірку.

Ні, ні, я не робитиму з тебе фотографій тепер. Мені треба краще тебе пізнати, бо натиснути на кнопку фотоапарата — це остання річ у тривалому процесі розкриття таємниць людської душі.

Вони ще трохи поговорили й призначили зустріч на наступний день.

— Ти повинна обрати собі ім’я.

— Жасмина Рись.

Її бажання пробудилися.

Жінка-фотограф запросила її провести вікенд на морському узбережжі на кордоні з Голландією, і там вони присвячували по вісім годин на день усіляким експериментам перед лінзами фотоапарата.

Їй треба було зображувати на обличчі емоції, що їх розбуджували в ній різні слова, такі як «вогонь», «спокуса» або «вода». Показувати добру й погану сторону своєї душі. Дивитися перед собою, вбік, униз, у нескінченність. Уявляти чайок і демонів. Уявляти собі, як на неї нападає чоловік старшого віку, як її замкнули в туалетній кімнаті бару, як її ґвалтують один чоловік або кілька, почуватися грішницею і святою, розпусною і невинною.

Вони робили фотографії просто неба — вона дуже мерзла, але була спроможна реагувати на кожен стимул, підкорятися будь-якому навіюванню. Вони обладнали невеличку студію в одній із кімнат їхнього номера, там звучала різна музика, освітлення змінювалося щохвилини. Жасмина сама наносила макіяж, жінка-фотограф робила їй зачіску.

— Усе гаразд? Навіщо ви марнуєте стільки часу на мене?

— Про це ми поговоримо згодом.

Жінка-фотограф не лягала спати. Вона з вечора до ранку переглядала свою роботу, про щось міркувала, робила якісь помітки. Вона ніколи не казала, задоволена вона чи розчарована результатами.

І лише в понеділок уранці Жасмина (Кристіна на той час остаточно загинула) вислухала її думку. Вони були на вокзалі Брюсселя, де чекали потяг на Антверпен.

— Ти — найкраща.

— Це неправда.

Жінка скинула на неї здивованим поглядом.

— Атож, ти — найкраща. Я працюю в цій галузі вже двадцять років, уже сфотографувала безліч людей, мені доводилося мати справу і з професійними моделями, і з кіноактрисами. Тобто з людьми вельми досвідченими; але ніхто з них, абсолютно ніхто не вмів так виразити свої почуття, як умієш їх виражати ти.

Знаєш, як це називається? Талант. Для певних категорій професіоналів його легко визначити: для кінорежисерів, які спроможні взятися допрацювати загублений фільм і перетворити його на високоприбутковий. Для спортсменів, які б’ють рекорди. Для кіноакторів, чиї творчі здобутки живуть не менш як протягом двох поколінь. Але чи можна з певністю говорити про наявність очевидного таланту, коли йдеться про модель? Так, я можу визначити його з певністю. Бо я професіонал. Тобі вдалося показати своїх янголів і своїх демонів перед об’єктивом фотоапарата, а це нелегко. Я говорю не про молодиків, які полюбляють наряджатися вампірами й приходити на зібрання готів. Я говорю не про дівчат, які прикидаються невинницями і розбуджують інстинкт педофілії, що ховається в чоловіках. Я говорю про справжніх демонів і про справжніх янголів.

На вокзалі зібралося багато людей. Жасмина подивилася на розклад руху поїздів і запропонувала вийти назовні — їй дуже хотілося закурити сигарету, а курити в приміщенні було заборонено. Вона подумала, казати їй чи не казати те, що в неї було в ту мить у душі.

— Може, я й справді маю талант, але якщо це так, то мені вдалося показати його лише з однієї причини. Протягом тих днів, які ми провели разом, ви майже не промовили жодного слова про своє особисте життя й не поставили мені жодного запитання про моє власне. Дозвольте, я допоможу вам нести ваше обладнання. Фотографія як професія більше пасує чоловікам: адже фотографові доводиться повсюди тягати за собою важку апаратуру.

Жінка засміялася.

— Я нічого не можу тобі на це відповісти, крім того, що я дуже люблю свою роботу. Мені вже скоро 38 років, я розлучена й бездітна, маю зв’язки, які надають мені можливість досить комфортного існування, хоч і без особливої розкоші. До речі, на додаток до всього сказаного я хотіла б дати тобі одну пораду: якщо все буде гаразд, ти ніколи, НІКОЛИ не поводься, як людина, чиє виживання повністю залежить від професії, навіть якщо це й справді буде так. Якщо ти не послухаєш цієї моєї поради, то система легко маніпулюватиме тобою. Звичайно, я використаю твої фотографії й зароблю на цьому якісь гроші. Але від сьогоднішнього дня я раджу тобі найняти професійного агента.

Жасмина прикурила ще одну сигарету; або тепер, або ніколи.

— А знаєте, чому мені вдалося виявити свій талант? Тому, що в моєму житті відбулося таке, про що я навіть подумати не могла: я закохалася в жінку. І я хочу, щоб вона була зі мною поруч, щоб спрямовувала кожен крок, який мені треба буде ступити. Я закохалася в жінку, яка завдяки своїй лагідності і своїй вимогливості змогла проникнути в мою душу, витягши назовні все, що було найгіршого і найкращого в підземеллях мого духу. І вона домоглася цього не завдяки тривалим вправам із медитації чи застосуванню тонких прийомів психоаналізу — як намагалася робити моя мати. Вона домоглася цього лише…

Вона зробила паузу. Їй було страшно, але вона мусила закінчити свою думку — їй уже не було чого втрачати,