Пауло Коельо - Переможець завжди самотнiй

— Лише завдяки фотоапарату.

Час на залізничній станції зненацька зупинився. Люди більш не снували тудисюди, усі звуки стихли, вітер більше не свистів, дим від її сигарети ніби замерз у повітрі, світло погасло — й тепер світилися лише дві пари очей, що зустрілися між собою, світилися все яскравіше і яскравіше.

— Готово, — каже гримерка.

Жасмина підводиться й дивиться на свою подругу, яка ходить туди-сюди по кімнаті, перетвореній на гримерну, щось поправляючи, щось підбираючи. Певно, модельєрка хвилюється, адже сьогодні перший її вихід на подіум у Канні і якщо все буде гаразд, то вона зможе укласти непоганий контракт із бельгійським урядом. Жасмині хочеться підійти й заспокоїти її. Сказати їй, що все буде гаразд, як і досі було. Вислухати відповідь приблизно такого змісту: «Тобі лише дев’ятнадцять, що ти знаєш про життя?»

Вона їй відповіла б: я знаю твої спроможності, так само як ти знаєш мої. Я знаю, як виникли ті взаємини, що змінили моє і твоє життя в той день, три роки тому, коли ти підняла руку й лагідно доторкнулася до моєї щоки на вокзалі. Ми обидві тоді відчули страх, ти пам’ятаєш? Але ми пережили той страх. І завдяки цьому я тепер тут, а ти, залишившись чудовим фотографом, здійснила ще одну свою давню мрію: вигадувати нові моделі одягу.

Проте Жасмина знає, що цього робити не варт. Адже, коли ти просиш когось заспокоїтися, ця людина починає хвилюватися ще дужче.

Вона підходить до вікна й закурює нову сигарету. Вона багато курить, але що їй робити? Адже це її перший вихід на подіум у Франції.

У дверях її зустрічає дівчина в чорному англійському костюмі й білій блузці. Запитує, як її звуть, звіряється за списком і просить трохи зачекати: в апартаментах повно людей. Двоє чоловіків і жінка, певно, молодша за неї, також чекають.

Усі мовчать і поводяться дуже стримано. Скільки ще доведеться чекати? І що вона, власне, тут робить?

Габріела звертається з цим запитанням до самої себе й чує дві відповіді.

Перша нагадує їй, щоб вона не зупинялася на цій дорозі. Габріела оптимістка, доклала досить зусиль для того, щоб стати кінозіркою, і тепер їй треба думати про велику прем’єру, про запрошення, про подорожі на приватних літаках, про афіші, розклеєні на вулицях найбільших світових столиць, про фотографів, які юрмами стовбичать перед її будинком, вельми зацікавлені знати, як вона вдягається, в яких крамницях робить свої покупки, хто той мускулистий чоловік із рудим волоссям, якого бачили разом із нею в престижному нічному клубі. Про переможне повернення в те містечко, де вона народилася, про друзів і подруг, які дивитимуться на неї із заздрістю й подивом, про ті заходи доброчинності, в яких вона братиме участь.

Друга відповідь нагадує їй про те, що Габріела оптимістка, яка пройшла таку довгу дорогу і здолала стільки перешкод, щоб потрапити у світ кінозірок, тепер іде по лезу бритви, з якого дуже легко зісковзнути в той або той бік і впасти в безодню. Бо Хамід Хусейн досі навіть не знає про її існування, вони ще ніколи не бачили її в макіяжі та вбраною для вечірки, сукня, звичайно ж, виявиться їй не по розміру й доведеться підшивати її, а отже, вона запізниться на зустріч у готелі «Мартінес». Їй уже двадцять п’ять років, не виключено, що в цю мить на яхті розмовляють уже з іншою претенденткою, можливо, вони вже змінили думку, а може, від самого початку мали намір поговорити з двома або трьома претендентками й подивитися, котра з них спроможна піднятися над рівнем загалу. Навіть на вечірку запросять усіх трьох, причому жодна з них не знатиме про існування інших.

Якась параноя та й годі.

Ні, ні, зовсім не параноя, це реальність. Крім того, хоч Джибсон та актор-зірка беруть участь лише у важливих проектах, проте й вони не можуть гарантувати, що фільм неодмінно матиме успіх. І якщо виникнуть якісь ускладнення, то провину складуть тільки на неї. Привид божевільного Капелюшника з «Аліси в Країні Див» досі маячив перед нею. У неї нема того таланту, на який вона претендує, вона лише силкується вдавати, ніби він у неї є. Щаслива доля завжди її обминає, на відміну від інших, і досі нічого важливого не відбулося в її житті, попри те що вона воює та змагається із супротивною долею день і ніч, ніч і день. Від тієї миті, коли вона прибула до Канна, вона не відпочивала жодної хвилини: розносила свої портфоліо, які обійшлися їй дуже дорого, по різних компаніях, що спеціалізувалися на доборі претендентів, а в результаті її запросили лише на одну пробу. Якби вона справді мала якийсь особливий талант, то в цю мить сама обирала б, на яку роль їй погодитися. Її мрії справді залетіли дуже високо, незабаром вона відчує смак поразки, і її смак буде набагато гіркішим у цю мить, коли вона майже досягла своєї мети, коли вже намочила ноги в океані слави… і змушена зупинитися на самому його березі.

«Схоже, я притягую негативну енергію. Відчуваю, як її хвилі накочуються на мене. Треба опанувати себе».

Але не може ж вона робити вправи з йоги на очах цієї жінки у строго приталеному англійському костюмі й трьох людей, які мовчки чекають своєї черги. Їй треба відштовхнути від себе негативні думки, але звідки вони до неї прийшли? Схоже, вона прочитала багато літератури на цю тему, коли думала, що чиїсь заздрощі перешкоджають їй домогтися успіху: це якась актриса, що їй відмовили в цю хвилину, зосередила всі свої розумові зусилля на тому, щоб повернути собі роль. Атож, не варт і сумніватися, ТАК