Галина Сергіївна Лозко - Пробуджена Енея

інквізицію. Здавалось, усе було сплановане, і я відчував, що суд був нічим іншим, як цирком, призначеним для того, щоб виправдати придушення певного виду “політично незручних” людей у Норвегії – язичників. Це робилось шляхом цілеспрямованого викривлення моїх мотивів і можливих дій. Я багаторазово повторював, що я не сатаніст, але преса постійно представляла мене сатаністом… Я почував сильну потребу повідомити людям мою версію всього, що відбувається і справжні причини мого протесту проти сучасного світу” [380. 8–9].

Рукопис книги з великими труднощами потрапив на волю, де вона була видана через три роки після написання. Варгу в той час виповнився 21 рік і він був “безпощадно чесним”, як сам він говорив тоді. Та, незважаючи на молодість, Варг уже дав тверезу оцінку християнства й аналіз жахливих наслідків християнізації арійських народів.

За роки, проведені в ув’язненні, він уже написав кілька книг роздумів над долею європейських народів, а також філософське осмислення давньої нордійської релігії. Він називає християнство “релігією смерті”, яка цілеспрямовано культивує все протиприродне (аскетизм, чернецтво, упокорення, інтернаціоналізм, глобалізм). Найбільшим злочином християнства він вважає заперечення цінності і чистоти Роду, який в усіх арійських народів завжди шанувався найвище. Варг стверджує, що “змішування рас шкідливе для нащадків”, а расово чисті народи є найбільшою загрозою юдохристиянству, тому воно й проповідує всілякі національні й расові змішування під гаслами “братерства”, “рівності” і будь-яких свобод, в тому числі й статевих.

Думки Варга Вікернеса, такі суголосні нашому часові, торкаються осмислення проблем “культурних запозичень”, щоб не сказати силового “нав’язування глобальних культур” всьому світові. Ще давня Греція і Римська імперія занепали саме внаслідок того, що стали дозволяти іншим культурам впливати на свої власні. Те ж саме нині відбувається з усією Європою. З другого боку, він розуміє, що ми не можемо бути настільки консервативними, щоб зберігати застарілі системи, якщо є кращі перспективи. Але треба бути відкритими лише до того, що узгоджується з нашою власною кров’ю і нашим національним смислом життя, а те, що не узгоджується – категорично відхиляти: “ми повинні бути нетерпимими і консервативними та відхиляти – і навіть викорінювати всі чужі впливи”. Найбільшим недоліком християнства Варг вважає інтернаціоналізм, який призводить до знищення людських рас і нівеляції етнокультурних відмінностей. Християнство було створене “декадентськими і деградуючими” римлянами як засіб поневолення, воно стало “наручниками” для розуму і духу. Його “взагалі не можна вважати релігією” – “це скоріше духовна чума, масовий психоз, до нього треба ставитися як до проблеми, що вирішується медициною. Християнство – це діагноз. Воно було створено штучно, як інструмент для обернення в рабство європейців” [www.burzum.org].

Головним ворогом всякої етнічності Варг вважає США: “Вони завойовують з допомогою товарів. Увесь світ заполонили американські споживацькі товари. Компанія Соca-Cola, McDonalds, Levi-Straus, Microsoft, голлівудська індустрія розваг (тобто пропаганди) і т.ін., винищують культури на планеті Земля і намагаються замінити американською відсутністю культури. “Культурний” імперіалізм, звичайно ж викликаний капіталізмом, і американські компанії хочуть отримати гроші, незалежно від наслідків. Вони це роблять не тому, що вони “злі”, а просто тому, що вони неймовірно жадібні і нездатні думати про майбутнє”. Він розуміє, що навала квазікультурних цінностей невідворотна, але знаходить вихід і з цього становища: “Ти нічого не можеш зробити, зіткнувшись з ударною хвилею. Нема смислу боротися з нею. Все, що ви можете зробити – це відійти з її шляху, а потім, коли вона пройде, повернутися і збудувати нове селище на руїнах старого... На щастя, у нас є своя власна культура, і це наша язичницька культура” [www.burzum.org].

Релігійні роздуми Варга відверті своєю природністю і водночас по-філософськи глибокі: причина того, чому ми не можемо мати зв’язок з Рідними Богами, проста – ми більше не практикуємо язичницьку релігію. Ми більше не посвячуємо людей у древні таємниці, тому що християнство витіснило нашу релігію. Хеллоуін – це вже не ритуал посвяти, а глупа вечірка для дітей та інших, хто не знає і не розуміє, що насправді означає Хеллоуін, і чому вони повинні одягатися, як покійники. Вони не знають, що вони одягаються привидами та іншими мертвими істотами, щоб отримати доступ на Небеса... Все це може бути зрозуміле, якщо вивчати таїнства рідної міфології Скандинавії. Той, хто не пройшов через ритуал посвяти, не має зв’язку з Богами, не відає смислу життя. Та й самі Боги вже не можуть зв’язатися з нами, бо останні посвячені спалені на вогнищах інквізиції.

Варг відзначає стан хаосу сучасних європейців, коли дезорієнтація досягла здавалось би найвищого рівня, коли людина не бачить мети свого існування, шляху, яким слідувати: “Раніше у нас була тупа стріла і поганий лук, але принаймні була мішень. Сьогодні наші стріли і лук прекрасні, золоті, дорогі, високотехнологічні і чудові, але що в цьому хорошого, якщо ми безладно стріляємо в повітря, сподіваючись кудись попасти?” [www.burzum.org]. Він радить оглянутися в минуле і спробувати зрозуміти, що робили наші прабатьки, які знали, в чому смисл життя. Сам же Варг стверджує, що смисл життя в тому, щоб покращити нашу расу стати кращими: фізично, ментально, духовно, емоційно та ін. Треба прагнути, щоб серед нас народжувався homo deus (людина божественна). В ідеалі, як вважають прихильники Одіна, досконала людина має досягти Асгарду (по- слов’янськи – Лук Сварожих).

У Норвегії створена організація НЯФ (Норвезький язичницький Фронт), яка має свої періодичні видання.

Одіністи Північної Європи об’єднані в організацію Всегерманський Язичницький Фронт (ВЯФ).

ІІ. 4. Етнорелігії в інших країнах Євразії:

Еллінізм у Греції

Напевно нема потреби описувати грецьку (еллінську) релігію через велику популярність грецької античної міфології та численні наукові видання з цієї теми. Однак, слід зазначити, що велика цікавість до давніх грецьких легенд і міфів, сприйняття їх в суто літературному сенсі, значною мірою, завадило розумінню теологічного значення багатьох Богів і Богинь.

Від епохи французького класицизму ХVІІ ст., коли захоплення грецькою міфологією породило вибух поезії, образотворчого мистецтва і всього культурного життя інтелігенції, до вивчення в гімназійних класах її основ як обов’язкового курсу. Як стверджував російський релігієзнавець початку ХХ ст. Фаддей Зелінський, “популярність грецької міфології була сильною перешкодою до розуміння грецької релігії” [178. 5].

Давні греки вважали, що є не одна релігія, а три. Одна – поетична, вона ж і міфологія; її можна знати, а можна й не знати. Друга – філософська. Вона також не єдина, бо по-різному розуміють Богів Академія, Ліцей, Стоя, а ще інакше – Епікур. Кожен вільно має право вибрати, що йому ближче до душі, але голосно був би висміяний той проповідник, який почав би загрожувати іновірцям “карами господніми” і “вічними муками на тому світі”. А третя релігія