Джо Хілл - Пожежник

Зайві роздуми лише погіршували справу. Кепсько було міркувати, чи не краще буде вбити його, або, може, позбавити страждань лоботомією, просвердливши достатньо глибоко, щоб аж шматочки мозку порснули.

Дон занурив руку у гарячу воду, майже окріп, навіть оком не змигнувши, — Гарпер подумала, що ті руки, мабуть, десь такі ж чутливі, як пара брезентових рукавиць, — і дістав звідти змочене свердло.

Він приладнав його до електродриля «Блек & Декер», прямісінько з «Хоум депо», і перевірив, клацнувши вмикачем[74]. Дриль вмить ожив, і його пронизливе дзижчання відразу навіяло Гарпер думки про міксер та цукрову глазур.

Дон поглянув на зчорнілий синець в Отця Сторі на голові й глитнув.

— Ви ж не станете просити... — почав був він, умить затнувшись, і знову глитнув. — Не знати, скілько я рибин порішив, випатрав та облущив, але... людину — Томмі — не певен, що зможу...

— Ні. Я не проситиму вас про таке. Краще це буду я, містере Льюїстон.

— ‘Тож. Ви то вже робили.

Судячи з його тону, то було не зовсім питання, і їй здалося, що відповіді на нього він не потребує. Вона простягнула руку по дриль. Свердло парувало.

— Мені потрібно, щоб ви тримали його за голову. Вона ні на йоту не має рухатися, поки я оперуватиму, містере Льюїстон, — промовила Гарпер холодним командним тоном, у якому годі було впізнати її голос.

— Агась.

Своїми павучими пальцями він обхопив голову Отця Сторі, підіймаючи її з подушки.

Вона оглянула дриль, знайшла шкалу, яка керувала налаштуванням потужності, і наставила перемикач на найбільшу можливу позицію. Гарпер клацнула вмикач, пробно запустивши дриль. І перелякалася, коли свердло почало швидко розкручуватися, перетворившись на розмиту хромову пляму, а рука стала здригатися від вібрації.

— Курва, аби тіко нормальне освітлення було, — промовив Дон.

— Курва, аби тіко лікар нормальний був, — відказала вона, схилившись і приставивши кінчик дриля за два дюйми до правого вуха Отця Сторі, де синець виглядав найпаскудніше.

Вона затисла вмикач.

Свердло вмить зжувало тонкий шар шкіри, перетворивши його на подобу пластівців запареної вівсянки. Кістка задиміла й залунав тонкий писк, поки дриль проходив крізь неї. Гарпер притискала свердло поволі, рішуче. Піт виступив на її обличчі, проте Дон був зайнятий, тримаючи голову Отця, й вона не могла попросити його витерти їй чоло. Краплинка поту впала на вію і, коли Гарпер кліпнула, око почало пекти.

Кров ринула з діри в черепі й заструменіла по борознах свердла. В уяві Гарпер майнула гидка картина: дитина сьорбає червоний «Кул-Ейд» крізь «крейзі-соломинку»[75].

— Краще, Гарпер. Дякую вам, — промовив Отець Сторі, не розплющуючи очей.

А потім змовк і наступні кілька місяців не зронив ані слова.

Книга 4

Мальборо-Мен 

1

Зі щоденника Гарольда Кросса:

18 червня

ДІВКИ В ТАБОРІ — ЗБІГОВИСЬКО СУЧОК-ЛЕСБУХ, І ЯКБИ ВОНИ ВСІ ЗАВТРА ЗГОРІЛИ, Я Б І ДИМКОМ НЕ ПЕРДНУВ.

ЗІ СФ ЧУТИ, ЩО В НИХ ТАМ 2500 ВЦІЛІЛИХ ЗАРАЖЕНИХ, ЇХ ТРИМАЮТЬ У ПРЕЗИДІО І НІХТО НЕ СПАЛАХУЄ[76]. НАХЕР ЦЕ ГІВНО. ЗАВТРА, ПІД ЧАС СЛУЖБИ, Я ЗБИРАЮСЯ ЗРОБИТИ ОГОЛОШЕННЯ. ХТОСЬ ЖЕ МАЄ СКАЗАТИ ЦИМ ПРОФАНАМ, ЩО НЕ КОНЧЕ БИТИ ПОКЛОНИ У СВЯТІЙ ЦЕРКВІ НЕЗАЙМАНОГО ЛОБКОВОГО ВОЛОССЯ КЕРОЛ СТОРІ, АБИ ВИЖИТИ. ВИДІЛЕННЯ ОКСИТОЦИНУ, ЗА БУДЬ-ЯКИХ УМОВ, ПОВІДОМЛЯЄ ЛУСЦІ, ЩО ВОНА ЗНАЙШЛА БЕЗПЕЧНОГО ХАЗЯЇНА[77].

ЯКЩО ЩЕ ХОЧ РАЗ ДОВЕДЕТЬСЯ СЛУХАТИ «ДУХ, ЩО НА НЕБІ» ЧИ «ГОЛЛІ-ГОУЛІ»[78], ТО Я БЛЮВАНУ. З ТИМ САМИМ УСПІХОМ МОЖНА ВТАМУВАТИ СПОРУ, СТАВШИ В КОЛО Й ГУРТОМ ПОДРОЧИВШИ. ВЕЛИЧЕЗНА ОБЩИННА КОЛОДРОЧКА, А МАЛЕНЬКА ГАРНЕНЬКА РУЦЯ КЕРОЛ У МЕНЕ НА ПРУТНІ. ЇЇ ТАТКО МОЖЕ ПОТЕРЕБИТИ ЇЙ, ПОКИ ВОНА ТЕРЕБИТИМЕ МЕНІ. ЗРЕШТОЮ, ЇЙ ТІЛЬКИ ЦЬОГО Й КОРТИТЬ.

ЖОДНОГО ВІРША ЗА ЦЕЙ ЧАС НЕ НАПИСАВ. НЕНАВИДЖУ ЦЕ МІСЦЕ.

2

Гарпер прочитала лише одну сторінку в нотатнику Гарольда, вибрану навмання, а деякі інші вирішила прогортати. Вона натрапила на карлючки, з малюнками цицьок та лобкових хащ, а тоді побачила виведені великими чорними друкованими літерами слова: «КУРВИ ШЛЬОНДРИ СУКИ». Гарпер не була знайома з Гарольдом Кроссом, але їй здалося, що вона досить-таки добре його розуміє. На думку спало, що збірка його поезій гарно би пасувала до примірника «Плуга спустошення».

Гарпер перегорнула сторінки назад до запису від 18 червня, затримавши погляд на єдиному реченні: «ВИДІЛЕННЯ ОКСИТОЦИНУ, ЗА БУДЬ-ЯКИХ УМОВ, ПОВІДОМЛЯЄ ЛУСЦІ, ЩО ВОНА ЗНАЙШЛА БЕЗПЕЧНОГО ХАЗЯЇНА». Вона згорнула нотатник, ляснула ним по стегну й поклала до однієї з шухлядок... але за якусь мить витягла знову.

Підвісну стелю було зроблено з великих білих квадратів ДСП. Щоб дістати до них, їй довелося вилізти на стілець. Гарпер припідняла одну з панелей і запхнула нотатник у отвір. Не така вигадлива схованка, як анатомічна модель людської голови, але на перший час зійде.

Вона не знала напевне, від кого саме його ховає. Можливо все тому, що сам Гарольд його ховав, а отже, він гадав, що хтось може відібрати нотатник, якщо випаде така нагода.

Відставляючи стілець на місце, вона помітила на суглобах пальців кров, яка плямами вкривала їй праву долоню. Кров Тома Сторі. Гарпер змила її під крижаною водою, спостерігаючи, як рожеві цівки стікають у раковину, потрапляючи струмочками до водостоку.

Отець Сторі спочивав, лежачи на спині; верхня частина його голови була обв’язана шапочкою з чистої білої марлі. Згори, крізь запилені вікна, просочувалися білуваті сонячні промені. Як і сам Отець Сторі, денне світло, здавалося, було стомленим і ледь присутнім. Втім, простирадло було підтягнуте йому до підборіддя, а не вкривало обличчя. Цю ніч він витримав. То була неабияка перемога.

Від утоми Гарпер паморочилося в голові, але дитя все одно не дало б їй заснути. Дитя було голодним. Йому хотілося глибоку, теплу, маслянисту миску «Пшеничних вершків»[79], залиту кленовим сиропом. Спершу їжа, тоді вже сон.

Коли вона йшла по снігу, крокуючи стежкою, викладеною з хитких соснових дощок, крізь туман, що здіймався аж до колін, то силкувалася пригадати все, що знала про окситоцин. Він також відомий як «гормон обіймів»[80], бо виробляється, зокрема, коли мати пригортає своє дитя, — як у тілі матері, так і в тілі дитини. Гарпер згадувала, як продиралася скрізь задимлену дренажну трубу і співала немовляті, якого ще й не бачила, але яке примудрилося вгамувати луску.

Мозок запускає порцію окситоцину, коли вас обіймають, коли вам аплодують чи коли ви співаєте з кимось разом у повній злагоді й отримуєте від цього втіху. Сильні переживання в товаристві інших людей сприяють його виробленню, як ніщо інше. Також дозу можна отримати