Сергій Фішер - Червоний рахунок, Сергій Фішер

— Про силу правди, — Дамир дивився на неї з дивною сумішшю поваги і смутку. — Про те, що чесність може бути сильнішою за найхитріші маніпуляції. Ти перемогла мене, Злато. Не тому, що була хитрішою чи сильнішою, а тому що зрештою обрала правду.

Злата не знала, що відповісти. Слова Дамира звучали щиро, але частина її все ще не довіряла йому, все ще чекала підступу.

— А як щодо твого майбутнього? — запитала вона, змінюючи тему. — Що ти робитимеш тепер?

— Почну спочатку, — Дамир відпив кави. — Знайшов роботу в малому бізнесі, далеко від Терещенка і його кола. Наступного року, можливо, спробую поновитися в іншому університеті, якщо дозволять.

— В тебе є план, — зауважила Злата.

— Завжди є план, — він дозволив собі легку посмішку, у якій на мить промайнув тінь старого, впевненого в собі Дамира. — Але тепер це чесний план. Без шахрайства і маніпуляцій.

Злата подивилася на годинник і почала збирати речі.

— Мені треба йти, — сказала вона, закриваючи ноутбук у сумку. — У мене зустріч через півгодини.

— Звісно, — Дамир кивнув, не роблячи спроб затримати її. — Дякую, що вислухала. І ще раз вибач за все.

Злата підвелася, закинувши зелений рюкзачок на плече. Вона вже збиралася йти, коли Дамир знову заговорив.

— Ти пишеш про нашу історію? — запитав він, кивнувши на її ноутбук.

— Статтю для студентського журналу, — відповіла Злата. — Про корупцію в університеті і як розпізнавати маніпуляції.

— Корисно, — Дамир виглядав справді зацікавленим. — Сподіваюся, вона допоможе іншим не потрапити в такі ситуації.

— Я теж на це сподіваюся, — Злата помовчала, а потім запитала: — Як ти мене знайшов? Звідки знав, що я буду тут?

— Чесно? — Дамир підняв погляд. — Випадково. Я живу неподалік, і це єдина пристойна кав'ярня в районі. Побачив тебе через вікно.

— І вирішив зайти?

— Вагався кілька хвилин, — зізнався він. — Не був упевнений, чи захочеш ти мене бачити. Але вирішив ризикнути.

— Розумію, — Злата кивнула. Відповідь звучала правдоподібно, і це було... дивно. Звикнути до чесного Дамира було непросто.

— Це наше останнє прощання? — запитав він, коли вона вже повернулася, щоб іти.

Злата завагалася. Вона не планувала підтримувати з ним будь-які контакти після всього, що сталося. Але щось у його виразі, в його словах змусило її замислитися.

— Не знаю, — відповіла вона чесно. — Можливо. А можливо, колись наші шляхи знову перетнуться.

— Якщо це станеться, — сказав Дамир, — я сподіваюся, що до того часу стану людиною, якій ти зможеш довіряти.

Злата кивнула, не обіцяючи нічого, і вийшла з кав'ярні в липневу спеку. Голова була повна думок про цю несподівану зустріч. Чи змінився Дамир насправді? Чи була його відвертість справжньою? І чи могла вона колись повірити йому знову, після всіх його маніпуляцій і брехні?

Вона не знала відповідей на ці питання. І вирішила, що зараз це не має значення. Їхні шляхи розійшлися, кожен отримав свій урок і свої наслідки. Що буде далі — покаже час.

На зап'ясті блищав браслет з кулоном-ключиком, нагадуючи про все, через що вона пройшла. Про те, як змінилася, як виросла. І про те, що іноді навіть найтемніша ситуація може стати дверима до чогось кращого, якщо знайти правильний ключ.