Сергій Фішер - Червоний рахунок, Сергій Фішер

Амбітна першокурсниця університету використовує шантаж для гарантування свого академічного майбутнього, але потрапляє під вплив харизматичного маніпулятора, який грає в ті ж ігри краще за неї. Коли її схеми розкриваються, вона мусить перехитрити і навчальний заклад, і свого зрадливого партнера, перш ніж її ретельно побудоване майбутнє повністю зруйнується.

Частина 1

Злата нервово перечитувала повідомлення на екрані смартфона. Літери розпливалися перед очима, але зміст не залишав сумнівів.

«Чекаю сьогодні о 17:00 в моєму кабінеті. Нам необхідно обговорити вашу роботу і деякі... супутні обставини. Якщо не з'явитеся, наслідки будуть серйозними. Доцент Валерський».

Стрілка годинника на стіні наближалася до чотирьох, а навколо дівчини вирувало святкування її вісімнадцятого дня народження в університетському кафетерії. Сьогодні вона мала право насолоджуватися своїм святом, радіти подарункам, приймати привітання. Натомість її шлунок стискався від тривоги, а долоні вкривалися липким потом.

— Цей торт просто нереальний! — Марина, її сусідка по кімнаті в гуртожитку, захоплено вказувала на триярусний шоколадний шедевр зі свічками.

— Задмухуй швидше, доки він не розтанув від твоєї краси, — підморгнула Соня, сідаючи поруч.

Злата зусиллям волі відклала телефон і натягнула на обличчя усмішку. За святковим столом зібралися всі, кого вона встигла назвати друзями за перші місяці навчання. Її вітали хлопці з паралельного потоку, дівчата з хореографічного гуртка, навіть двоє старшокурсників, яких вона ледве знала. Дзвеніли склянки з соком і колою, хтось тихенько відкоркував пляшку вина.

— Загадуй бажання! — вигукнула Марина, штовхаючи ліктем подругу.

Злата заплющила очі. Перед внутрішнім зором миготіли кадри, які вона бачила вже сотні разів. Фотографії доцента Валерського з якоюсь студенткою. Оголені тіла, недвозначні пози. Шок і сором на обличчі викладача, коли вона показала йому ці знімки місяць тому. І, нарешті, чотири автоматичні «відмінно» в її заліковій книжці за предмети, з якими вона точно не впоралася б самостійно.

«Хочу, щоб ніхто не довідався», — загадала Злата і видихнула повітря на свічки.

Саме в цей момент телефон знову завібрував у її кишені. Вона дістала його, приховуючи екран від цікавих очей.

«Я все знаю про вас і доцента. Зустрінемося о 18:00 біля фонтану. Це у ваших інтересах».

Невідомий номер. Жодного підпису. Краплі холодного поту виступили на чолі дівчини.

Незатишно ворушилися думки в голові Злати. Хто міг знати? Хто міг бачити, як вона копіювала фотографії з флешки, знайденої в роздягальні спортзалу? Як вона шукала на них обличчя чоловіка, впізнаючи свого найсуворішого викладача?

— Гей, іменинниця, ти чого така бліда? — Соня легенько стиснула її плече. — День народження буває раз на рік, розслабся!

— Все гаразд, просто трохи перехвилювалася, — відповіла Злата, ховаючи телефон.

На стільці біля неї лежав маленький зелений рюкзак, куплений тиждень тому на розпродажі. У внутрішній кишені, застібнутій на блискавку, в невеликому відділенні для дрібниць, лежала чорна флешка — її страховка і її прокляття.

— Відкривай подарунки! — крикнув хтось із хлопців, і перед нею виросла гора коробочок, загорнутих у яскравий папір.

Злата механічно розгортала подарунки, намагаючись виглядати щасливою. Блокнот з цитатами. Навушники. Набір косметики. Чашка з написом «Королева всесвіту». І врешті — тоненький срібний браслет від Марини з крихітним кулоном у формі ключа.

— Це символічно, — пояснила подруга, застібаючи прикрасу на зап'ясті Злати. — Ключ від твого нового дорослого життя. Тепер ти можеш відкрити всі двері!

«Якби ж то», — гірко подумала Злата, дивлячись на годинник. 16:20. До зустрічі з доцентом залишалося сорок хвилин.

— Дякую всім! — вона підвелася, збираючи подарунки. — Ви не уявляєте, як багато це для мене значить. Але мушу бігти — записалася на консультацію.

— В день народження? — обурилася Соня. — Яка консультація?

— Математика, — коротко відповіла Злата. — Якщо хочу залишитися на бюджеті, треба підтягувати хвости.

Вона знала, що ніхто не ставитиме зайвих запитань. Репутація серйозної студентки, яка відчайдушно бореться за кожен бал, працювала на неї.

Дівчина швидко зібрала речі, закинувши телефон і зелений рюкзак до своєї основної сумки. Серед святкового сміття залишилася лежати подарункова обгортка з тонким золотистим візерунком — єдина, яку Злата акуратно розгорнула, не розриваючи.

— Я збережу на вечірку в гуртожитку! — крикнула вона друзям, махаючи рукою.

Злата поспішала коридорами університету, міцно притискаючи сумку. Пальці підсвідомо намацували через тканину контури маленького рюкзака з флешкою всередині. Це була її зброя і її захист.

Біля кабінету доцента Валерського вона зупинилася, глибоко вдихнула і постукала.

— Заходьте, — почувся приглушений голос.

Валерський сидів за столом, втупившись у монітор комп'ютера. Чоловік середнього віку з залисинами і втомленими очима, які колись вселяли в неї страх. Тепер вона знала його слабкість.

— А, Золотарьова, — він глянув на годинник. — Рано.

— Краще раніше, ніж пізніше, Геннадію Петровичу, — спокійно відповіла Злата, сідаючи навпроти.

— Я отримав лист, — доцент розвернув до неї екран ноутбука. На ньому відкрито повідомлення без підпису: «Перевірте уважніше роботи студентки Золотарьової. Її успіхи здаються підозрілими».

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍