Павло Дерев'янко - Тенета війни, Павло Дерев'янко

прикусив губу та дивився на те місце, де стояла вона, така близька й далека водночас...

— Готовий? — Іван, який спостеріг кінець розмови, вдавав, наче нічого не почув.

... Під особистим керівництвом осавули призначенців Северин почувався джурою: згадував вовчий герць, наново опановував смертельні прийоми бою (голіруч, холодною та вогнепальною зброєю), тренував здатність блискавично оцінювати та миттєво відповідати на всі можливі виклики. Іван увесь час наголошував: не варто надто покладатися на стрибки у Потойбіч, краще зробити їх прийомом серед арсеналу інших навичок.

— Не можна розраховувати, що завжди матимеш кілька зайвих секунд на стрибок у тінь. Не можна розраховувати, що завжди матимеш тінь.

У повідомленнях Катрі, тобто дружини (Северин іще не звик до цього слова) сповіщалося, що живіт росте на очах, і через те Басюга відсторонив її від усіх цікавих завдань. «Це несправедливо! Сиджу на сраці, наче якийсь скарбничий!» — жалілася Катря. «Я справді не дуже прудка з цією пузякою. Наче дирижабль... Сподіваюся, що перестану рости, інакше вибухну. А невсипуще бажання жерти нищить наші статки щодня! Як жінки наважуються на таке вдруге чи втрете? Ніколи в житті більше не завагітнію, годі з мене цих знущань!» Від її листів теплішало на серці, але повертався спогад про розмову з Ліною і знову робилося паскудно.

Годинник показував другу ночі. Северин торкнувся плеча осавули, Іван миттєво розплющив очі.

— Готовий?

— Так.

Він навіть не хвилювався. Все, як на війні.

— Нехай Мамай допомагає.

Северин розрізав пальця і приклав поріз до власної тіні. Білий туман, Калиновий міст, стрибок.

Потойбіч застигла в часі за кілька митей до власної погибелі. Низьке небо з тьмяним огризком світила, порепа-на земля, сірий попіл, покручені стовбури — неприязний світ, занурений у вічну тишу. Характерник заплющив очі та розтер кров на повіках, нашіптуючи формулу. Вивчив її з подарованих Забілою щоденників брата Блукача, що був колись осавулою куреню потойбічників і мав такий само дар. З них Чорнововк дізнався чимало нового — зокрема про другий погляд.

Він повільно розплющив очі. Краєвид змінився: там, де раніше була пустка, постали багряні силуети. Над землею здіймалася примарна трава, за спиною височіли дерева, а попереду мерехтіла стіна маєтку — все накреслене густими червоними акварелями просто у повітрі.

Обриси справжнього світу.

Северин рушив до будинку, що багряною цитаделлю бовванів на тлі темного неба. Трюк брата Блукача полегшував мандри Потойбіччям: завдяки другому погляду не варто перейматися ризиком випірнути десь посеред стіни. Шкода, що цей зір не дарував змоги розгледіти живих створінь.

Характерник устиг дістатися обрисів будинку, як раптом дорогу перескочив невеликий дідо. Прудкий старигань мав кучму сивого волосся, кошлату бороду до очей та відстовбурчені вуха. Він ледве сягав характернику череса, але був налаштований рішуче: наставляв перед ним кулаки і гнівно блимав очима кольору стиглої сливи.

— Ані руш! — наказав дідо. — Думав через цей бік залізти? А дулю тобі з маком. Я все бачу! Не пролізеш.

От тільки домовика мені бракувало, подумав Северин.

— Гарні маєш шаровари, — сказав він уголос.

Шаровари домовика були такими широченними, що дивно, як він узагалі примудрявся у них бодай якось пересуватися.

— Ти мене не забалакуй, — домовик не дав збити себе з пантелику. — Сподівався плигнути сюди і все, готово? Ніт, злодюжко! Вшивайся звідси, бо всиплю на горіхи!

Северин зітхнув. З другої по четверту ночі — найкращий час для диверсії, і він його не марнуватиме.

Характерник вихопив піштоля й вистрілив. Домовик перелякано пригнувся, затулив закладені пострілом вуха, а Северин уже стояв поруч: ніж чиркнув по замурзаній руці та встромився у землю. Кривава печатка, скоромовка формули.

— Наказую ніколи не чинити мені шкоди з умислом чи ненавмисно!

Домовик ошелешено торкнувся лоба та глянув на власні пальці. Зробив було крок до Северина, але багряна цятка сяйнула і він упав. Тіло стрясали судоми.

— Наказую забратися геть з дороги і не заважати моїй справі, — шкода домовика, який лише робив те, що мусив, але сіроманець не мав часу на перемовини. — Наказую сидіти тут тихо до мого повернення.

Домовик підтягнув колінця до носа, перекотився на бік і ледь чутно заплакав. Северин почувався лайном, проте зусиллям сили волі повернувся думками до завдання: починалося найскладніше.

Перед сходами він ретельно протер взуття від попелу, перехопив ножа для метання та перелетів назад — намальованими сходами не піднятися. Опинився посеред широкого порожнього передпокою, рушив нагору, притискаючись до стіни, обережно минув другий поверх і дістався третього; далі, знову попід стіною, ліворуч коридором, в останні двері. Охоронець притулив рушницю до стіни і тихо похропував на стільці.

У кабінеті витали запахи шкіри та старовинних книг. Документ мав бути у столі, у прихованій комірці. Северин узявся поступово обстежувати велетенський письмовий стіл: потрібна кнопка знайшлася за кілька хвилин. Дзвінко клацнуло. Характерник завмер, бо звук пролунав так гучно, що могли й за будинком почути.

Проте хропіння охоронця не урвалося. Про всяк випадок Северин зачекав, але все так само було тихо. Він повернувся до прихованої комірчини, уважно роздивився, закарбовуючи її в пам'яті, один за одним повикладав високі стоси перев'язаних банкнот та підняв друге дно. Там, під примірником «Літопису Сірого Ордену» Буханевича, лежав потрібний документ — аркуш, списаний дивними символами, схожими на покруч латинки й кирилиці.

Северин був оберненим понад вісім років, тому бачив у темряві значно краще за просту людину. Постійно зиркаючи на оригінал, він риска-в-риску, як наказав осавула, перемальовував невідому йому абетку. Треба облаштувати все так, аби ніхто не запідозрив, що тут хтось побував: якщо папірець викрасти або залишити бодай натяк на непроханий візит — справа втратить сенс. Таке доручення Северин виконував уперше, і виготовлення копії виявилося доволі марудною справою: він порався біля сорока хвилин, тричі змінюючи олівці.

Коли копіювання було завершено, Северин на хвилину замружився, покліпав у темряву, даючи очам перепочинок, порівняв документи та зостався задоволеним. Наостанок перевірив книжку: п'ятнадцяту сторінку було заломлено.

Він обережно вклав оригінал на місце, припасував дно, поскладав гроші у належному порядку і комірка зайняла своє місце. Характерник озирнувся, аби переконатися, що в кабінеті ніщо не свідчить про його гостину. Час повертатися.

Борода домовика змокла від сліз та шмарклів.

— Зніми кляту печатку! — прошепотів він, щойно Северин опинився поруч. — Зніми її негайно!

Северин наслинив пальця, стер знак із брудного лоба та прошепотів формулу.

— Вибачай.

Він не боявся нападу у спину — домовики не вирізнялися підступністю — та рушив