Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті, Микола Васильович Гоголь

куджиною, маркезою Монтеллі, поїде з друзями в кареті кидати квіти, поїде за місто far allegria. Який Пеппе! Який Пеппе!

Князь здивувався з таких подробиць про своє проведення часу; але дивуватися йому було нічого, тому що сьора Сусанна знала все.

— Ні, мої люб’язні синьори, — сказав князь, — мені, справді, треба бачити Пеппе.

На це дала відповідь князеві вже синьора Грація, яка давно висунулася з віконця другого поверху і слухала. Відповідь дала вона, злегка поцмокавши язиком і покрутивши пальцем — звичайний заперечний знак у римлянок — і потім додала:

— Нема дома.

— Але, може, ви знаєте, де він, куди пішов?

— Е! куди пішов! — повторила сьора Грація, нахиливши голову до плеча. — Може, в остерії, на площі, біля фонтана; певно, хто-небудь покликав його, куди-небудь пішов, chi lo sa (хто його знає)!

— Якщо хоче принчипе що-небудь сказати йому, — підхопила з протилежного вікна Барбаруччя, надіваючи в той же час сережку в своє вухо, — нехай скаже мені, я йому передам.

«Ну, ні», — подумав князь і подякував за таку готовність.

У цей час визирнув із перехресного провулка величезний забруднений ніс і, як велика сокира, повис над губами і всім обличчям, що показалися слідом за ним. Це був сам Пеппе.

— Ось Пеппе! — скрикнула сьора Сусанна.

— Ось іде Пеппе, sior principe[209], — скрикнула жваво зі свого вікна синьора Грація.

— Іде, іде Пеппе! — задзвеніла з самого кутка вулиці сьора Чечілія.

— Принчипе, принчипе! он Пеппе, он Пеппе (ecco Peppe, ecco Peppe)! — кричали на вулиці діти.

— Бачу, бачу, — сказав князь, оглушений таким жвавим криком.

— Ось я, eccelensa[210], ось! — сказав Пеппе, знімаючи шапку.

Він, як видно, вже встиг спробувати карнавалу. Його звідкись збоку обсипало дуже борошном. Увесь бік і спина були в нього побілені зовсім, капелюх пом’ятий, і все обличчя було побите білими гвіздками. Пейпе вже був цікавий тим, що все життя своє залишався із зменшеним ім’ям своїм Пеппе. До Джузеппе він ніяк не добрався, хоч і посивів. Він походив навіть із хорошої фамілії, з багатого дому негоціанта, але останній будиночок був у нього відтяганий позовом. Ще батько його, людина теж схожа на самого Пеппе, хоч і називався sior Джіованні, проїв останнє майно, і він бідував тепер подібно до багатьох, тобто жив як доводилось: то раптом влаштовувався слугою в якого-небудь іноземця, то був на посилках в адвоката, то був прибиральником студії якого-небудь художника, то сторожем виноградника або вілли, і в міру того змінювався на ньому безперестанно костюм. Іноді Пеппе можна було зустріти на вулиці в круглому капелюсі й широкому сюртуку, іноді у вузенькому каптані, що лопнув у двох або трьох місцях, з такими вузенькими рукавами, що довгі руки його визирали звідти, як мітли, іноді на нозі його з’являлася попівська панчоха і черевик, іноді він показувався в такому костюмі, що вже й розібрати було важко, тим більше, що все це було надіте зовсім не як слід: іноді просто можна було подумати, що він надів на ноги замість панталонів куртку, зібравши і зав’язавши її як-небудь ззаду. Він був найсумлінніший виконавець усіх можливих доручень, часто зовсім безінтересно: тягнув продавати всякий мотлох, який доручали дами його вулиці, пергаментні книги розореного абата або антикварія, картину художника; заходив ранками до абатів забирати їх панталони і черевики для чистки до себе додому, які потім забував своєчасно віднести назад, від надмірного бажання услужити кому-небудь третьому, що попався йому, і абати залишались арештованими без черевиків і панталонів на весь день. Часто йому перепадали солідні гроші, але грішми він розпоряджався по-римському, тобто назавтра майже завжди їх не ставало, не тому, щоб він витрачав на себе або проїдав, але тому, що все у нього йшло на лотерею, до якої був він страшенно охочий. Навряд чи існував такий номер, якого б він не спробував. Всяка незначна щоденна подія в нього мала важливе значення. Чи траплялося йому знайти на вулиці яку-небудь погань, він зразу ж справлявся в ворожебній книзі, за яким номером вона там стоїть, з тим щоб його зараз же взяти в лотереї. Приснився йому якось сон, що сатана, який і без того йому снився невідомо з якої причини на початку кожної весни, — що сатана потягнув його за ніс по всіх покрівлях всіх будинків, починаючи від церкви Св. Ігнатія, потім по всьому Корсо, потім по провулку tre Ladroni[211], потім по via della stamperia[212] і зупинився нарешті біля самої trinita[213] на сходах, примовляючи: «Ось тобі, Пеппе, за те, що ти молився святому Панкратію: твій білет не виграє». Сон цей викликав великі розмови між сьорою Чечілією, сьорою Сусанною і всією майже вулицею; але Пеппе розгадав його по-своєму: збігав зразу ж за ворожебною книгою, взнав, що чорт означає 13 нумер, ніс — 24, святий Панкратій — 30, і взяв того ж ранку всі три нумери. Потім склав всі три нумери, вийшло: 67, він узяв і 67. Усі чотири нумери, як звичайно, лопнули. Іншого разу трапилось йому завести суперечку з виноградарем, товстим римлянином, сьором Рафаелем Томачелі. За що вони посварилися, — Бог їх знає, але кричали вони голосно, роблячи сильні жести руками, і, нарешті, обидва зблідли — ознака жахлива, за якою звичайно з острахом висовуються з вікон усі жінки і перехожий пішоход відхиляється подалі, — ознака, що справа доходить, нарешті, до ножів. І справді, товстий Томачелі запустив уже руку за ремінну халяву, що обтягувала його товсту ікру, щоб витягти звідти ніж, і сказав: «Почекай ти, ось я тебе, теляча голово!» — як раптом Пеппе вдарив себе рукою по лобі і втік з місця битви. Він згадав, що на телячу голову він ще ні разу не взяв білета; відшукав нумер телячої голови і побіг бігом до лотерейної контори, так що всі, хто приготувався дивитись на криваву сцену, здивувалися з такого нежданого вчинку, і сам Рафаель Томачелі, засунувши знову ніж за халяву, довго не знав, що йому робити, і нарешті сказав: «Che uomo curioso! (Яка дивна людина!)». Що білети лопалися і пропадали, цим не бентежився Пеппе. Він був твердо впевнений, що буде багачем, і тому, проходячи повз крамниці, питав майже завжди, скільки коштує всяка річ. Одного разу, дізнавшись, що продається великий будинок, він зайшов навмисно поговорити про це з продавцем,