Деніел Кіз - Відверто про Клавдію

обсаджену деревами вулицю з дорогими на вигляд будинками. Довкола все було вкрите білим, і це нагадало їй різдвяну листівку.

Коли вони завернули за ріг, фари висвітлили дві пари свіжих слідів від шин.

— От лайно! — прошепотів він. — Ми, мабуть, щойно розминулися з ними.

Брейді вимкнув габаритні вогні й запалювання. Машина проїхала за інерцією та зупинилась на пагорбі.

Клавдія бачила, що в усіх будинках темно, окрім одного — попереду через вулицю, де відчинені гаражні ворота. Вона почула звуки пострілів, і хоч їхнє вітрове скло швидко запорошило снігом, побачила, як із гаража вибіг чоловік, а слідом іще один, у лижній масці, який стріляв у першого. Тут Брейді схопив її за голову, втиснув обличчям у сидіння й скорчився над нею. Вона чула інші постріли, та коли крутнулася, щоб подивитись, чоловік знову навалився на неї.

— Щойно застрелили Маккена, — прошепотів він. — Не сіпайся й мовчи — або ми обоє трупи.

Здавалося, вони годинами лежали, скоцюрбившись на передньому сидінні, хоч минуло лише десять-п’ятнадцять хвилин, коли Клавдія нарешті визирнула крізь просвіт у зад­ньому вікні, лише частково заметеному снігом. І побачила двох чоловіків у зимових куртках та лижних масках, які йшли серединою вулиці у протилежному напрямку від машини Брейді. Коли чоловіки дійшли до кінця кварталу, жінка втратила їх із поля зору, а тоді почула, як завелося й поїхало авто.

Брейді відчинив дверцята машини й витягнув Клавдію.

— Ходімо, — наказав він. — Треба ворушитися, швидко.

Вона побачила, що гаражні ворота, які були відчинені під час пострілів, тепер опущені, і застигла на місці. Брейді дістав пістолет і навів на неї.

— Не змушуй мене вдаватись до цього, Клавдіє. Нам треба в дім. Пам’ятай, що казав Боббі. Людям потрібні твої молитви.

Клавдія не сумнівалася, що він скористається пістолетом. Наркоман піде на все. Вона питала себе, що вони знайдуть усередині. Перед гаражними воротами побачила плями крові й сліди, де вбивці тягли тіло Маккена з-перед будинку назад до гаража — усе замітав густий сніг.

Бісексуал Брейді смикнув парадні двері, а тоді зазирнув у маленьке віконце біля дверей. Коли Клавдія захотіла подивитися, він відштовхнув її.

— Перевіримо інші двері, — сказав він.

— Чому? — спитала вона. — Що ти бачиш?

— Нічого. Просто забув, що Боббі казав скористатися бічними дверима до гаража.

Жінка не повірила йому. Знала, що її досі дурять. Але чому? Навіщо вона тут знадобилася Боббі? Брейді смикнув бічні двері, і ті виявились відчиненими. Вона бачила, що одвірок розбитий там, де хтось вломився у двері. Чоловік змахнув пістолетом, наказуючи їй увійти.

— Чому я? — спитала вона.

— Чом би й ні?

Двері від її поштовху відчинилися, ведучи до літнього ґанку з плетеними меблями в африканському стилі й списами та масками на стінах і далі повз них на кухню. Клавдія мало не наступила на щось, а коли придивилася, побачила на підлозі горішки та гільзи від набоїв. Вона почала задкувати, але позаду опинився Брейді й штовхнув її до їдальні. На підлозі в проході між кімнатами, частково в каміні, вона побачила літню жінку в закривавленому халаті, з кров’ю на обличчі та плечі. Застиглі очі підказали Клавдії, що жінка мертва.

— Боже мій, — прошепотіла Клавдія. Вона з докором подивилася на Брейді. — Боббі казав, що тут хворі, які помирають і яким я потрібна. Ніколи б не подумала, що він хоче, аби я молилася над уже померлими.

— Ворушися! — він штовхнув її вперед.

— Я хочу піти! — заверещала вона.

Брейді затиснув їй рота рукою.

— Стули пельку. Ми не підемо, доки не закінчимо.

— Що ми тут робимо? Нащо ми прийшли до будинку, де вбили людей?

— Це будинок Мікі Маккена.

— Знаю. Але нащо ми тут?

Чоловік подивився на неї та повільно заговорив, немов розтлумачуючи щось дитині:

— Тому що Ґері та його брат приходили сюди, щоб прикінчити Мікі. Вони не дуже кмітливі, та й наркотиків не вживають, тож сто пудів проґавили трохи шмалі. Десь тут має бути наркота.

— Звідки ти знаєш?

— Танцівниця барижила нею і тримала б свою заначку там, де вони ніколи б не подумали шукати.

— Я від ліків засинаю.

— Не спи, Клавдіє. Нам треба обшукати велике приміщення.

— Я хочу в туалет.

— Ну, тут тобі в туалет не можна. Доведеться потерпіти. І рукавичок не знімай. Ти шукай у тій кімнаті з круглим ліжком і у вітальні. А я — в інших спальнях і в підвалі.

Розцяцькована кімната з круглим ліжком, припустила вона, належала матері. Матрац перевернули, шухляди витрусили на покривало. На комоді Клавдія побачила білу скриньку для прикрас. Та виявилась порожньою, але вона підняла блакитну оксамитову підкладку й знайшла трохи ділаудиду. Вона знала: це саме те, чого хотів Брейді, тож віддала скриньку йому.

Налякана, але зацікавлена, Клавдія зайнялася пошуками. У вітальні вона помітила маленький приставний столик. Шухляди були порожні, але під однією було місце, де ховалася пласка коробочка. Відкривши її, жінка знайшла щільно складені хрусткі банкноти — двадцятки, п’ятдесятки й сотні. Її серце закалатало, і вона запхала гроші до нагрудної кишені.

Клавдія чула, як Брейді спускається в підвал, як він відчиняє й зачиняє двері. З верхівки сходів бачила, як він знімає шматки фальшивої стелі. Цікаво, чи знайде він там щось і чи поділиться знахідкою?

Перейшовши з вітальні назад до кухні, вона відчинила двері до гаража. І побачила тіло Крістін Гердман, розпростерте на підлозі. Обличчя було подірявлене кулями, кров була ще свіжа… Клавдія закричала.

Прибіг Брейді з пістолетом напоготові.

— Ти, кляте стерво! Що з тобою в біса таке?

— Я злякалася, — схлипнула вона. — Бідолашна Кріссі.

Чому було зайнято, коли вона намагалась додзвонитися до клубу «Ельдорадо»? Чому вона не спробувала ще?

Брейді вштовхнув її до гаража, і вона побачила великий червоний «кадилак» із білим верхом.

— Мікі має бути десь тут, — сказав Брейді. — То, мабуть, він вибіг звідси, коли в нього стріляли.

Але вона не могла відірвати очей від тіла Кріссі. Книжки валялися поряд із тілом, сумочка була спустошена, а її вміст був витрушений на землю: гребінці, пензлики, хусточки й червоний записник.

— Ось і він, — мовив Брейді, зазираючи між переднім бампером «кадилака» і стіною. Жінка підійшла й побачила Мікі Маккена розпростертим на підлозі, ногами до гаражних воріт, крізь які його втягнули. Його перука з’їхала й закривала лоб майже по застиглі очі. Цікаво, подумала Клавдія, чи хтось підіймав її, щоб глянути, чи ховав він під нею гроші або наркоту.

Брейді обнишпорив кишені Маккена, його куртку, сорочку й шкарпетки, але нічого не знайшов. Він подивився на Клавдію.

— Обшукай її.

— Ти про що?

— Воно має бути в неї.

— Я не торкатимусь мерця.

Брейді наставив на неї пістолет.

— Дідько, Клавдіє, роби, що кажу, або тут буде четвертий труп. Однією мертвою дівкою більше — яка різниця.

Клавдія усвідомила, що він не жартує. Вона розуміла відчай наркозалежності та знала, що він без вагань пустить їй в обличчя кулю. Тож нахилилась і стала обмацувати штани Кріссі згори донизу. Від слабкого аромату парфумів танцівниці її мало не знудило.

— Обшукай її, — знову прикрикнув Брейді.

— Шукаю!