Лоран Біне - HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне

крамниця Браунера». Коли Ґабчик, захеканий, просить торговця допомогти йому й заховати, той вискакує надвір і, побачивши Кляйна, який поспішає назустріч, мовчки показує пальцем на свою крамницю. Цей Браунер не тільки чеський німець, але ще й має брата-ґестапівця. Оце так не поталанило Ґабчикові: він опинився в безвиході, загнаний за прилавок у м’ясній крамниці нациста. Одначе Кляйн упродовж переслідування мав достатньо часу, щоб помітити в утікача зброю. Тому всередину есесівець не заходить, а ховається за невеличким стовпом і береться смалити з пістолета в крамницю, як божевільний. Становище Ґабчика не надто покращилося відтоді, як він сам стояв за телеграфним стовпом і чекав, доки Гайдріх припинить у нього стріляти. Утім, чи то словак пригадує, який він вправний стрілець, чи то звичайний есесівець, нехай і двометротрового зросту, не справляє на нього такого враження, як сам Празький Кат, але тепер Ґабчик реагує значно швидше. Він визирає на секунду зі свого укриття, бачить, що переслідувач не повністю сховався за стовпом, прицілюється і стріляє. Кляйн, поранений у ногу, падає. Не гаючи часу, Ґабчик вихоплюється з крамниці, пробігає повз розпростертого на землі німця й кидається стрімголов за ріг по вулиці. Але знову невдача: він заблукав у цьому лабіринті вуличок у передмісті Праги. Діставшись до наступного перехрестя, словак наче прикіпає до місця. Наприкінці вулиці, якою Ґабчик мав намір піти вгору, видно початок того самого повороту. Під час своєї шаленої втечі він окреслив коло й тепер мало не повернувся туди, звідки почав бігти. Неначе якийсь кафкіанський кошмар, тільки в прискореному темпі. Ґабчик завертає на іншу вулицю, ту, що спускається до річки. А я кульгаю Прагою, і йду вгору, тягнучи ногу, вулицею, що називається На Поржичі, та спостерігаю здалеку, як він біжить.

«Татра» під’їжджає до лікарні. Гайдріх пожовтів, він ледве тримається на ногах. Його негайно переносять до операційної та знімають із нього кітель. Голий до пояса, він кидає на медсестру такий погляд, що та втікає, не закінчивши його роздягати. Протектор лишається сам сидіти на операційному столі. Я дорого заплатив би, щоб дізнатися точно, скільки часу тривала ця його самотність. Раптом заходить чоловік у чорному плащі. Побачивши Гайдріха, він витріщається, потім швидко обводить палату очима й стрілою кидається в коридор, щоб зателефонувати: «Ні, це не фальшива тривога! Негайно вишліть до мене роту СС! Так, Гайдріх! Повторюю: райхспротектор тут, у лікарні, і він поранений. Ні, я не знаю. Schnell!» Потім до палати заходить перший лікар, чех. Обличчя лікаря таке саме біле, як і його халат, але все ж таки він одразу береться оглядати рану, використовуючи пінцет і тампони. Поранення велике, сантиметрів вісім завдовжки, у ньому повно уламків і всякої дрібної гидоти. Гайдріх сидить нерухомо, поки пінцет нишпорить у рані. До операційної вбігає другий лікар, німець. Він запитує, що сталося, і тільки тоді помічає Гайдріха. Німець негайно клацає підборами й кричить «Хайль!» Далі вже обидва лікарі оглядають рану. Нирку не зачеплено, хребет також цілий, попередній діагноз, схоже, дає добру надію. Гайдріха садять у крісло на коліщатках і везуть на рентген. У коридорах лікарні повно есесівців. Ужито перших застережних заходів: усі вікна, що виходять назовні, замальовано білою фарбою, щоб захиститися від снайперів, а на даху розміщують важкі кулемети. Ну і, звісно, виганяють хворих, які тут лише заважають. Гайдріх самотужки підводиться з візка й лягає на ліжко біля рентгенівського апарата, докладаючи помітних зусиль, щоб мати достойний вигляд. Рентген показує додаткові травми. Зламано ребро, пробито діафрагму, пошкоджено грудну клітку. У селезінці застряг уламок чи то гранати, чи то корпусу автомобіля. Німецький лікар схиляється над пораненим:

— Гер протектор, нам треба вас прооперувати…

Мертвотно-блідий Гайдріх заперечно хитає головою:

— Я хочу хірурга з Берліна!

— Але ваш стан не дозволяє чекати… потрібне негайне медичне втручання…

Гайдріх розмірковує. Він розуміє, що йдеться про його життя і що час не на його боці, він погоджується за умови, що оперуватиме найкращий спеціаліст із відкритої в Празі німецької клініки. Протектора негайно відвозять назад до операційної. З’являється Карл Герман Франк, за ним прибувають перші особи чеського уряду. У маленькій районній лікарні панує ажіотаж, якого ніколи тут не було й ніколи більше не буде.

Кубіш раз по раз обертається, але ніхто його не переслідує. Йому вдалося! Але що ж саме йому вдалося? Убити Гайдріха не вдалося, бо коли Кубіш залишав перехрестя, той видався цілком живим і поливав Ґабчика дощем із куль. Ґабчикові допомогти також не вдалося — товариш, схоже, потрапив у серйозну халепу через той несправний «стен». Що ж до власного порятунку, то Кубіш, звичайно, усвідомлює: це лише тимчасово. Ось-ось почнеться облава, а прикмети його неважко описати: чоловік із пораненим обличчям на велосипеді. Як такого не помітити? А тут постає ще одна проблема: велосипед дозволяє якомога швидше віддалитися від місця замаху — і це вкрай важливо, але разом із тим Кубіш на ньому може привернути увагу будь-якого патруля. І десантник вирішує позбутися свого транспорту. Крутячи педалі, він розмірковує. Потім огинає місце замаху й лишає велосипед біля взуттєвої крамниці «Батя» у старому районі Лібень. Тепер краще було б перейти до іншого кварталу, але Кубіш боїться, що кожна секунда, проведена на вулиці, збільшує ймовірність його арешту. Тому він вирішує шукати прихистку в Новаків, які мешкають найближче. Кубіш заходить до будинку, що стоїть у робочому кварталі, і злітає сходами нагору. Якась сусідка гукає до нього:

— Ви когось шукаєте?

Кубіш, незграбно затуляючи обличчя, відповідає:

— Пані Новак.

— Її нема вдома, але вона обіцяла скоро повернутися, — я щойно її проводила.

— Я зачекаю.

Кубіш знає, що добра пані Новак не замикає дверей, щоб він та його друзі могли навідуватися коли завгодно. Він заходить до квартири й падає на канапу. Перша хвилина перепочинку після цього неймовірно довгого й неймовірно важкого ранку.

Лікарня в мікрорайоні Буловка скидається тепер на імперську канцелярію, бункер Гітлера і штаб-квартиру ґестапо всі вкупі. Ударні групи СС, розміщені довкола лікарні, усередині, на даху й у підвалі будівлі, готові чинити опір радянській бронетанковій дивізії. Чекають хірурга. Франк, колишній власник книгарні в Карлових Варах, курить цигарку за цигаркою, неначе готується стати батьком. Насправді він розмірковує: треба якось повідомити про те, що сталося, Гітлера.

У місті бойова тривога: здається, наче в Празі всіх людей у військовій формі охопило нестримне бажання бігати туди-сюди. Метушня сягає максимуму, а ефективність наближається до нуля. Якби протягом перших двох годин після замаху Ґабчик і Кубіш захотіли сісти на потяг на Вільсоновому