Лоран Біне - HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне

не виявляють схильності пропустити велосипедиста. Може, серед них є німці або їхні прихильники, може, хтось прагне подвигу або нагороди, хтось страшенно боїться, щоб його не звинуватили в співучасті, а хтось просто ще досі в ступорі й не здатен посунутися ані на сантиметр. Сумніваюся, що бодай один із них продемонстрував намір затримати диверсанта, однак від юрби могла йти якась невиразна погроза. Ось тут ми й підходимо до тої бурлескної сценки (схоже, у кожному епізоді має бути по одній), коли Кубіш на велосипеді стріляє в повітря, щоб змусити приголомшених пасажирів дати йому дорогу. Юрба розступається, і велосипедист проїжджає крізь неї. Остовпілий Кляйн усвідомлює, що диверсант вислизнув із його рук, пригадує, що в нього є начальник, якого треба захищати, і озирається на Гайдріха, який досі стріляє. Але раптом райхспротектор обертається довкола своєї осі й валиться на асфальт. Кляйн підбігає йому на допомогу. Тишу, яка западає після того, як стрілянина припинилася, тяжко не зауважити. Ґабчик вирішує, що тепер його черга спробувати своєї удачі, тепер або ніколи. Він лишає свій ненадійний прихисток біля телеграфного стовпа й кидається бігти. Словак уже отямився і здатен збагнути: щоб збільшити шанси Кубіша на втечу, треба обрати протилежний напрямок, — і Ґабчик штурмує схил. Утім, розрахунок його не цілковито безпомилковий, адже таким чином він рухається до спостережного пункту Вальчика, але ж Вальчика поки що ніхто не сприймає як учасника нападу. Гайдріх, що зумів підвестися на лікоть, горлає до Кляйна, який поспішає до начальника: «Схопити цю Schweinehund[67]!» Кляйнові нарешті вдається перезарядити свій негодящий пістолет, і розпочинається гонитва. Водій стріляє просто перед себе, і Ґабчик, у якого, на щастя, окрім «стена» був іще дев’ятиміліметровий кольт, відповідає. Я не знаю, на скільки метрів десантник випереджає есесівця, і не думаю, що, стріляючи через плече, Ґабчик хоче поцілити у свого ворога — радше попередити, що наближатися ризиковано. Перехрестя, занурене в хаос, залишається позаду, а попереду, дедалі чіткіше, вимальовується постать: це Вальчик, який рухається їм назустріч. Ґабчик бачить, як товариш біжить зі зброєю в руці, зупиняється, щоб прицілитися, але падає, так і не вистріливши.

«Do рíčі![68]» Стегно пронизує нестерпний біль, і Вальчикові лишається тільки лихословити: «От же суче лайно!» Йому не пощастило: куля німця потрапила в ногу. А велетень-есесівець уже на відстані кількох метрів. Вальчик вирішує, що йому кінець. Він не встигне навіть дотягнутися до зброї, яку, падаючи, випустив із рук. Кляйн опиняється поряд із Вальчиком, але стається диво: есесівець не сповільнює бігу. Чи то німець вирішує, що важливіше наздогнати Ґабчика, чи то, надміру захопившись переслідуванням, не помітив, що Вальчик озброєний і готується в нього вистрілити. А може, він його взагалі не помітив, бо пробігає повз, не зупинившись і навіть не глянувши на чеха. Той міг би вважати, що йому пощастило, але однаково лається: це ж треба таке — схопити сліпу кулю! Сміх та й годі! Коли він обертається, Кляйна й Ґабчика вже не видно.

Унизу всі також розгублені. Та ось молода світлява жінка, схоже, зрозуміла, що сталося. Вона німкеня й упізнала Гайдріха, який лежить посеред дороги й тримається за спину. Жінка поводиться владно, як людина, переконана у своїй приналежності до раси панів. Вона зупиняє якусь машину й наказує двом чоловікам, що сидять у ній, відвезти райхспротектора до найближчої лікарні. Водій заперечує: його машина завантажена коробками цукерок на задньому сидінні. «Розвантажуйте машину! Sofort![69]» — горлає білявка. І знову сюрреалістична сцена, згодом описана самим водієм: двоє чехів, вочевидь не надто охоче, неквапно вивантажують коробки із цукерками, тимчасом як білявка, убрана в гарний та елегантний костюм, вертиться довкола розпростертого на землі Гайдріха і цвенькає щось по-німецьки до пораненого, який, здається, її не чує. Але в німкені сьогодні, як то кажуть, щасливий день. На перехресті з’являється ще один автомобіль, і білявка миттю вирішує, що він краще відповідає її потребам. Цей невеличкий фургон марки «Татра» перевозить віск та інші засоби для натирання паркету. Білявка біжить назустріч машині й кричить водієві, щоб зупинився.

— Що сталося?

— Замах!

— То й що?

— Ви повинні відвезти гера обергрупенфюрера до лікарні.

— Але… чому я?

— У вашій машині багато місця.

— Але ж пораненому там буде незручно, там ящики з воском, віск смердить. Хіба належить перевозити протектора в таких умовах?..

— Schnell![70]

Водієві «Татри» не пощастило: везти пораненого доводиться йому. Тим часом поліціянт, що з’явився бозна-звідки, допомагає Гайдріхові зіп’ястися на ноги й, підтримуючи, веде до його машини. Помітно, що райхспротектор намагається триматися прямо, але це йому не вдається. Крізь розірваний мундир тече кров. Гайдріх насилу вміщає своє завелике тіло на передньому пасажирському сидінні, однією рукою стискаючи револьвер, а другою — портфель із документами. Фургон рушає схилом униз. Але тут водій усвідомлює, що до лікарні в протилежний бік, і розвертає авто. Гайдріх це помічає і кричить: «Wohin fahren wir?» Навіть моїх мізерних знань німецької досить, щоб зрозуміти запитання: «Куди ми їдемо?» Водій також розуміє, але не може пригадати, як німецькою буде «лікарня» («Krankenhaus»), і тому не відповідає нічого. Гайдріх вергає лайку й погрожує зброєю. На щастя, коли фургон під’їжджає до свого відправного пункту, виявляється, що молода білявка ще досі там. Вона помічає машину й негайно підбігає. Водій пояснює їй усе. Гайдріх теж бурмоче щось до білявки. Виявляється, що йому незручно попереду: кабіна занадто низька. Тоді протекторові допомагають вийти і вкладають його долілиць у багажному відділенні фургона посеред ящиків і коробок із засобами для натирання паркету. Гайдріх просить принести його портфель. Портфель приносять і кладуть поруч із пораненим. «Татра» рушає. Однією рукою Гайдріх увесь час тримається за спину, другою затуляє обличчя.

Тим часом, доки все це відбувається, Ґабчик біжить не зупиняючись. Краватка метляється, волосся скуйовджене — викапаний Кері Грант у фільмі «На північ через північний захід» або Бельмондо в «Людині з Ріо». Але очевидно, що словак, нехай він і натренований, та все ж не володіє тою надприродною витривалістю, яку французький актор демонструє у своїй неправдоподібній ролі. Ґабчик не може бігти вічно. Йому вдається, петляючи вуличками передмістя, трохи випередити свого переслідувача, але відірватися від Кляйна він не може. Однак, щоразу завертаючи за ріг вулиці, Ґабчик на кілька секунд опиняється поза полем зору есесівця, і цим треба скористатися. Він уже ледве дихає, але раптом помічає відчинену крамницю й кидається всередину саме тоді, коли Кляйн його не бачить. Однак, на нещастя, словак не встигає прочитати назву магазину: «М’ясна