Аліна Скінтей - Арюмор, Аліна Скінтей

- 36 -

— Ґунґнір, — промовляє Владислав, кидаючи зброю в противника.

Спис протикає тіло істоти кранди, секунда минає й на підлогу падає теракотова статуетка. На ній чітке зображення волосся на голові, що переходить в лози, кінцівки які нагадують коріння дерева. Витвір мистецтва лишається без уваги. Туман майже розсіюється, Артур сердито тупоче ногами від програшної ситуації.

— Підвіска все одно моя! — альв змахує рукою в бік лісового духа, і того буквально притискає до підлоги. — Ти не зможеш мене зупинити! — він повторює свої дії, тільки цього разу в бік Левіної. — Нічого не було сказано про те, що я не можу тобі нашкодити, після отримання жаданого! — їдко всміхаючись, говорить альв, тримаючи в заручниках смертну дівчину.

— Артуре, озирнися, — говорить Роріксон. — Ти вже програв. Всі твої соратники запечатані в глиняних статуетках. Твій маєток заблокований для інших істот, ти не зможеш нікого призвати на допомогу.

Артур не відразу розуміє суть слів Владислава, та коли він повертається в бік Ейвіс, яка спокійно продовжувала підпирати стіну, йому стає все зрозуміло.

— Як ти посміла, мене, зрадити?! — закричав Артур, але Лілліан навіть не поглянула в його сторону. Розсерджено альв смикає Яну, розвертаючи її до себе. В її руках книга, де видніється чіткий отвір для ключа. — Іґґдрасілль, я повертаю тебе на місце й відмикаю те, що було запечатане. Фламберг повернися до свого володаря! Прийми цю смертну душу, як дарунок!

Артур прикладає підвіску до книги, в очікуванні звільнення своєї зброї, та нічого не відбувається. Навіть коли він смикає Яну разом з книгою, також нічого не відбувається. В його очах розгубленість.

— Ти не зможеш прикликати фламберг. Як не зможеш і віддати йому душу Яни.

Альв розгублено дивиться на підвіску яка випадає із книги, падає на підлогу й просто розколюється на дві частини, мов дешева прикраса.

— Що… як?!

— Ґунґнір, — скомандував Роріксон і спис відразу з’явився в його руці, іншою він почав вимальовувати вказівним пальцем знак, і лише коли заклинання було завершено він прошепотів: — Мімікрія першої стадії.

Альвгред знесилено падає коліньми на підлогу, приймаючи свою долю. Він очікує ув’язнення в теракотовій статуетці, зовсім не того, що йому приготував сутінковий мисливець. Спис пронизує його тіло, як і магія, буквально просочуючись в кожну його клітину.

Артур невідривно дивиться на байдужий погляд Яни, згадуючи пророцтво Маргарет: «оболонка інша, очі інші, серце інше, душа повна зла і відчаю. В її жилах тектиме магія моя, не обманюйся нею. Не вір її словам, вона не стане мною. Загибель принесе тобі!»

Лілліан майже відразу кидається до свого господаря, міцно його обіймаючи. Ейвіс не противиться коли і її тіло пронизує спис разом із заклинанням, яке позбавляє її сутності істоти роблячи назавжди смертною.

Артур разом з Лілліан падають без свідомості на підлогу, приймаючи повністю людську подобу. Сильвестр різко вскакує, коли заклинання Альвгреда розсіюється.

— Вони стали справді людьми? — запитує пак.

— Не просто людьми, їхня пам'ять повністю стерта. Вони зможуть все почати з чистого листка й проживуть до кінця своїх днів як звичні смертні люди.

— Мені про це потурбуватися? — запитує лісовий дух.

— Буду вдячний.

Сильвестр зникає відразу ж, щойно торкається тіл колишнього альва та совиної охоронниці, залишаючи Владислава та Яну на одинці.

— Ти лишила мені підвіску.

— Так.

— Звідки ти знала, що я зможу розірвати прокляття?

— Я не знала, — чесно вона відповідає. — Я просто вирішила тобі довіритися.

— Якби твій план не спрацював?

— А я й не мала чіткого плану. Артур тільки як сказав, що ти можеш заволодіти підвіскою, я відразу подумала, що ти зможеш стати новим її володарем, а це означало б що я б вже не була власницею Арюмора.

— Ти неймовірна, — він всміхається підходячи до неї ближче, але майже відразу його посмішка зникає. — Я справді хотів тобі розповісти про минуле.

— Тс-с-с, — Яна все ще тримає книгу в руці, іншою прикладає вказівним пальцем до губ Владислава. — Давай про це поговоримо завтра?! Залишимо на завтра фламбер, стару книгу йотуна, магію, істот і все ось це, — вона обвила поглядом кімнату.

— Але…

— Сьогодні я хочу відпочити від всього цього хаосу. Хочу щоб ти нарешті мене поцілував й сказав, що ніяка магія не впливає на наші почуття. Можливо на початку так, але зараз я просто впевнена, що…

Яна не встигає договорити, як Владислав торкається руками її щік ніжно цілує спочатку в чоло, а потім накриває її губи своїми. Солодкий поцілунок, який дарував обом неймовірний душевний спокій триває не довго. Без палкої пристрасті, бажання, тільки ніжність в яку вкладені всі несказані слова.

Вони кілька хвилин стоять на місці непорушно, просто обіймаючись. Старовинна книга  із могутньою зброєю валяється на підлозі, як і теракотові статуетки запечатаних створінь.

— Що ти зробиш із книгою? — запитує Яна, коли Владислав розриває обійми й бере в руки книгу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍