Аліна Скінтей - Арюмор, Аліна Скінтей

— Скріпимо угоду? — Арутр протягує долоню до Яни. — Ти, смертна дівчина Яна Левіна відаєш добровільно мені підвіску Арюмор, натомість я – альв Артур Альвгред відаю тобі гримуар Арюмор.

— Не віддаєш, я стаю власницею книги, — виправляє вона його, і лише потім потискає йому руку.

Кілька секунд минає перш ніж зелене свічення, мов змія обвиває їхні долоні закріплюючи угоду.

— Грегоріус принеси мені книгу, — альв розриває рукостискання. — Підвіску, будь ласка.

Яна злегка нервує, думаючи про заклинання поклику втрачених речей. Це заклинання яке її навчив Владислав, в нього не виходило прикликати підвіску, тільки через причину, що він не був її володарем. Коли Артур прямує до перевертня, по книгу, Яна шепоче заклинання, благаючи всіх і вся, щоб це спрацювало.

Прохолодне срібло опиняється в її руці, і вона видихає із спокоєм.

— Підвіска, — Яна протягує прикрасу.

— Книга, — говорить протягує Артур. — Але спочатку я заберу з неї те, що належить мені.

— Такого в домовленості не було! Книга моя! Я її власниця, а отже все що в книзі, також належить мені!

Варто було лише це озвучити, як зелене свічення спалахує на руці Артура, нагадуючи про укладену угоду.

— Ти мене обдурила!

Злість переповнює Альвгреда, та перш ніж він щось зробив, відкривається портал посеред його тронної зали і з’являється лісовий дух та напівкровка.

— Сутінковий мисливець?! — його очі круглі від здивування. — Як ти зміг обійти мій бар’єр?! — Чого стоїте, схопити його! — наказує Артур перевертню, мерроу, кранди та караконджо, які стояли в залі весь час.

Яна видихає з полегшенням, коли бачить широкі плечі Владислава.

— Вибач, — говорить він одне слово і від нього все перевертається всередині Левіної.

— Не зараз, — Яна витягує руки вперед, прикликаючи до себе книгу і та її слухається.

Книга виривається з рук Артура, й опиняється в Яни.

Зала наповнюється густим туманом в якому видніються спалахи магії, гучні викрики та зойки. Левіна підпирає спиною стіну, відходячи максимально від влаштованого поля битви. Коли до неї підходить совина охоронниця, Яна відразу насторожується:

— Якщо ти думаєш, що я не здатна про себе подбати, то ти припускаєшся помилки.

— Заспокойся, мене не хвилює твоє існування. Принаймні доки ти лишаєшся собою.

— Що це означає?

— Я не можу порушити укладену угоду, — Лілліан ледь всміхається, байдуже складаючи руки на грудях.

Яна притискає до себе книгу міцніше.

— Ти не збираєшся до них приєднатися?

— Ні.

***

— Використати що? — перепитує в подиві Владислав.

 Дивлячись на Ейвіс, Роріксон не розуміє говорить вона серйозно, чи все ж таки жартує.

— Поєднай заклинання мімікрії й свого списа ґунґнір.

— Це не можливо!

— Можливо. Твій ґунґнір запечатує душу, якщо ти поєднаєш його із заклинанням мімікрії, все може вийти. Він назавжди зник з твого життя. Артур навіть не згадає про твоє існування.

— Лілліан ти свідомо пропонуєш мені подарувати смертне життя Артуру і тобі, після всього, що ви накоїли?

— Так. Ми зникнемо, ніби нас і не було, а ти лишися щасливо жити зі своєю смертною дівчиною. Ну так що, згоден? — совина охоронниця протягує руку для угоди, очікуючи відповіді від сутінкового мисливця.