Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

Глава 15.4

- Спиш, крихітко? - хрипить чоловік, обдаючи мене терпким запахом віскі, та підсовуючись ближче. Майже упритул. 

– А що, мені вже й це забороняється? - Не втримавшись різко відповідаю. Звичайно розумію, що всі мої шпильки звучать безглуздо, але нічого не можу із собою зробити. 

- Хамиш, маленька норовливиця, — хрипко проговорює чоловік та кривиться, наче від зубного болю, приковуючи мене до ліжка пекучим поглядом. Стрімко простягнувши до мого обличчя руку, майже не вагомо обгладжує пальцями овал, та ковзнувши до шиї, злегка стискає її. Інша рука нахабно лягає на мої груди. 

Напружившись, я уся стискаюсь під його важким поглядом, та не можу відвести свого. Тону у порочній темряві його очей, майже захлинаючись. 

- Ні, — підтиснувши губи, хрипко видихаю. 

Та наперекір усьому, разом зі страхом, відчуваю як від його владних дотиків тіло затоплює вже звичне мені збудження. Бажання, гарячою хвилею, підігріваючи кров, починає повільно розтікатися по венах. Стікає до низу. 

Зчепивши зуби, я намагаюсь погасити цю навалу, що нахлинула, але марно. Тіло не слухається, та вимагає щільніше притиснутися до гарячого тіла мого мучителя. 

- Чого ти хочеш Стасе? - шепочу.

- А ти як вважаєш? - скидає смоляну брів. - Авжеж тебе, кошеня, — розтягує чуттєві губи у блудливій посмішці. 

Чоловік говорив тихо, та трохи розв'язно, і це ще більше утверджувало мене у тому, що Стас напідпитку.

Це не аби як напружувало.

- Ти п'яний, — випалюю, намагаючись відвернути від нього обличчя. 

- Ну той що? - гарчіть у відповідь, і цієї ж миті, жорсткі пальці обхопивши мою шию іззаду, до болю стискають потилицю фіксуючи мою голову. Не даючи можливості відвернутися. - Я хочу, щоб ти мене бачила, не смій відвертатися від мене, — шипить, майже торкаючись моїх губ. 

- А я не хочу, — знову пробую ухилитися, але марно.

- Ти моя, іграшка, — слух дряпає від цього ненависного мені прізвиська, і я кривлюся, як від болю. Хочу відповісти, що я ні яка не іграшка, і не треба зі мною так розмовляти, бо він ранить мене цім.., і дуже. Але чоловік вже навалився зверху, буквально вгризаючись мені в рота жадібним, несамовитим поцілунком. Ніби голодний звір. 

Задихнувшись, мимоволі викидаю вперед долоні, намагаючись відштовхнути його від себе. Але чоловік ще сильніше придавлює мене зверху, навалюючись майже всім тілом. 

- Моя, — несамовито гарчіть, зовсім не зважаючи на мій спротив. Обсипає мої груди, та шию палкими, жалючими поцілунками. І з кожною моєю спробою йому опиратися, втискає мене в ліжко ще сильніше.

І я із жахом розумію, що навіть якщо я зараз благатиму його не чіпати мене, він все одно візьме своє.

Обламуючи нігті об потужні плечі, та дряпаючи його спину, знову і знову намагаюся відбитися.

Я не іграшка, я не дозволю зі мною так.

Але марно, наші сили не рівні. 

Попри мої намагання відштовхнути його, Корецький продовжує жадібно вгризатися мені в рота. Стискати груди, та обгладжувати стегна. Несамовито, потужно, шалено.

Я тільки й можу що невиразно мукати, задихаючись від його глибоких поцілунків та нестримних емоцій, що зараз вирували у мені. Мене роздирали злість, образа, жалість до себе, та  хіть, що несподівано прокинулась, до цього чудовиська.

Згоряючи від несамовитої пристрасті звіра, від шаленого натиску, напору, я сама починала палати у його руках. Не маючи снаги більше чинити опір пристрасному бажанню, що наперекір усьому рвалося назовні.

У темряві кімнати, почувся оглушливий тріск тканини моєї нічної сорочки. Зіпсована білизна теж, безжально скинута на підлогу. Стас, знявши з себе сорочку, та штани, опиняється між моїх ніг, зовсім оголений, та до нестями збуджений. 

Широко розсунувши мої стегна, вклинюється між ними майже упритул, обпалюючи дотиком своєї шкіри, до моєї. Присунувшись обхоплює губами чуттєву верхівку грудей, зводячи з розуму, та в ту саму мить, я відчуваю напір розпаленої головки твердого члена.

Ой леле.

Здригаюся від цього дотику, і розумію що безтями бажаю його у собі. Зараз,як найшвидше. 

Одним жорстким, потужним поштовхом він уривається в моє лоно. Змушуючи вигнутись напруженою дугою назустріч.

– А-а-ах!

Біль, від різкого проникнення, та від того, що я знову не готова до його розмірів, здавалося пронизує все тіло. 

Відчувши моє напруження, чоловік завмирає на місці, даючи можливість видихнути, та звикнути до його розмірів.

- Ненавиджу! - більш менш прийшовши до тями, хрипко видихаю, відчуваючи як по щоці стікає сльоза, обпалюючи шкіру обличчя.

- Тихіше, маленька, — шепоче у відповідь, так і залишаючись у мене в середині. – Зараз тобі полегшає, — притискає свого лоба, до мого. - Я просто пекельно тебе хочу, безтями, тому і зірвався.

- А те що хочу я, тебе взагалі хвилює? - шепочу у відповідь.

- Так, — хрипить, жадібно цілуючи мене в губи. - Зараз ти хочеш того самого, що і я.  

Захлинувшись від обурення, навіть не одразу знаходжусь з відповіддю. Бо цей демон був до біса правий. Я дійсно, до нестями зараз бажала його, і водночас ненавиділа себе за це. 

Тільки чоловік відчув, що я трохи розслабилася, то одразу почав рухатися. Шалено, запекло. Рухаючи стегнами, вбиваючись у мене, вщент, до краю. 

Боляче стискаючи мої сідниці та вгризаючись іклами в ніжну шкіру шиї. 

Я розгубилася у своїх відчуттях потрапила в павутиння його демонічної чарівності, загубила межі дозволеного. Втратила відчуття рівноваги, і вже не могла зрозуміти де насолода перетікає в біль. Де радість переходить у страждання. 

Чому я не можу йому чинити опір? Чому його грубість і жорсткість стала для мене найвищою мірою нагороди. Напевно, я просто з'їхала з глузду і мені час лікуватися.

Ведена його несамовитим натиском, тільки й могла, що хапаючи ротом повітря шалено рухатися йому на зустріч. Поступово відчуваючи, як моє тіло охоплене пожежею його пристрасті, згоряє майже вщент. Перетворюючи мою душу на попіл, беручи в полон моє серце. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍