Джулія Рейвен - (не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен

Розділ 23.1.

Олександра стягнула резинку з волосся і провела пальцями по злегка вологих вогненних локонах. Ті густим водоспадом впали на її плечі, гарно обрамляючи блідувате обличчя. Дівчина скуйовдила волосся і, наспіх діставши з сумочки гігієнічну помаду, один раз провела по сухих губах. Зовсім небагато. Лише для їхнього природного блиску.

Шура кинула короткий погляд у маленьке дзеркальце і, критично оглянувши себе, видихнула. Розмова має бути непростою. Після фрази Бориса, що він скучив, руда бестія не придумала нічого розумнішого, ніж втекти і сховатися. Перед цим кинувши фразу, що їм потрібно серйозно поговорити.

Закритого кабінету у вогневолосої начальниці не було, тож місцем її укриття стала велика світла підсобка. З боку це виглядало нерозумно і по-дитячому, але дівчина і сама не зрозуміла, що стало. Чи був це непідвладний їй гормональний сплеск, чи інстинктивне бажання приховати свої стосунки від цікавих очей — важко сказати. Але справу зроблено. І Саша, зачаївшись між полиць зі швейною фурнітурою, із завмиранням серця чекала появи колишнього коханця. Зараз вона йому все викаже. І за обурливе самоуправство, і за зайві переживання, сльози. І особливо за те, що ніяк не може залишити Шуру в спокої. Хоча, в останньому звинуваченні вона точно лукавила. Олександра прихованими фібрами душі не хотіла, щоб чоловік залишав її в спокої. Але зізнатися собі в цьому не могла.

Руда чортівка зробила кілька глибоких вдихів і мимоволі поставила долоню на поки ще плоский живіт, змушуючи заспокоїти збите дихання й узяти себе в руки.

Незрозуміле хвилювання змушувало її нервувати. Тяжкість у сонячному сплетінні збільшувалася з кожною хвилиною очікування. Час тягнувся болісно довго, але Борис не поспішав. Немов спеціально дражнив та карав її за важке розставання, за нестерпний характер при всіх працівниках ательє.

Дівчина вже триста разів вилаяла себе за малодушність і такий необачний вчинок. Не потрібно було тікати, ховатися, немов ображена маленька дитина. Потрібно було все вирішити в холі. Розставити всі крапки над "і". Але розхвалена сміливість і впевненість Олександри миттєво розчинилася, варто було їй тільки побачити коханця на порозі ательє.

Шура обійняла себе за плечі й безглуздо міряла кроками велике приміщення, петляючи між широких стелажів із тканинами та швейним дріб'язком. Потопаючи у своїх думках, вона й не помітила, як скрипнули двері й усередину підсобки хтось увійшов. Величезні долоні лягли їй на талію, і руда бестія злякано зойкнула.

— Ч-ш-ш, солоденька, — гарячий шепіт обпалив їй вухо, викликаючи купу мурашок по всьому тілу. — Як же я скучив... Куди ти постійно тікаєш...

На мить дівчина розслабилася, тонучи у відчуттях, що нахлинули. Відчуттях безтурботної слабкості, турботи і чогось іще. Абсолютно нового для неї. Коли серце радісно тріпотіло від близькості, від розуміння, що Борис поруч, попри все.

Невже вона й справді закохалася в цього нахабу? Ні, не може бути. Кохання не призводить ні до чого хорошого. У реальному житті так точно. І Сашку подібним ванільним лайном не візьмеш. Вона різко струсила головою, немов проганяючи ману, і сіпнулася, щоб звільнитися з міцних обіймів. Але спроба не мала успіху. Борис її не відпустив.

— Ніколи більше так не роби... — шепотів він, залишаючи на тонкій шиї невагомі поцілунки, хаотично погладжуючи шершавими долонями плоский животик, спину, сідниці. Здавалося, його руки були скрізь. — Нікуди не відпущу. Чуєш? Я мало з розуму не зійшов без тебе, відьмо...

Руда коханка хотіла б обуритися. Відповісти б щось таке противно-уїдливе, зачепити б його самозакохане его... та от тільки не виходило. Ні з першого разу, ні з другого... Дихання виривалося клаптиками, дрібне тремтіння пробивало тіло від ледь чутних слів чоловіка. Серце починало битися частіше, а світ навколо вже не здавався надто похмурим. Ніби фарби проступали, забарвлюючи сіру реальність у легко-повітряну подобу казки. Сумної казки, якщо згадати, до чого це призвело в минулому.

Низ живота дівчини наливався приємною важкістю, гаряче олово пішло замість крові по венах. Занадто свіжими були спогади, як їм було добре разом. Як чудово вони кохалися цілими ночами безперервно і проводили час. Проводили... до того, як Борис одним махом не зіпсував усе. Невчасно прокинута гордість вирішила нагадати про себе, витягаючи з пам'яті яскраві кадри їхніх сварок і розбірок. Усе. Досить.

Презріння до самої себе гострим гарпуном увіткнулося в Сашину свідомість. Вона не хоче повтору. Не хоче вмирати від душевного болю і знову збирати себе по шматочках після чергового конфлікту. Чергового непорозуміння. Чергової брехні. Тим паче зараз, коли всередині неї зародилося нове життя. Тільки заради нього дівчина не дозволить собі бути слабкою і знову зробити помилку, впускаючи чоловіка у свій маленький затишний світ.

Вогневолоса коханка сіпнулася вперед, і цього разу Борис її відпустив. Важко дихаючи, Олександра недбало поправила волосся і, гордо піднявши підборіддя, зустрілася очима з Борисом.

— Сашка, що не так? — з легким розпачем в голосі запитав коханець.

— Якщо ти думаєш, що можеш мене купити, то даремно, — сиплим від збитого дихання вимовила Шура. Вологими долонями вона пригладила сині джинси, обтрусила невидимі пилинки. — Після показу я поверну всі гроші. Не сумнівайся.

Їй узагалі слід було замовкнути і піти куди подалі. Піти і більше ніколи з ним не перетинатися. Позбутися його неконтрольованого, якогось гіпнотичного впливу на її життя. Але дівчина не змогла. Натомість вона продовжувала стояти навпроти і кидати дурні звинувачення Борису.

— Досить! Досить, нести нісенітницю! Ти прекрасно знаєш, що це не так, — гнівно рявкнув чоловік, і руда красуня одразу ж заткнулася. Борис ривком піддався вперед, намагаючись обійняти свою норовливу дівчину, заспокоїти її, але та ледь не зашипіла розгніваною кішкою і позадкувала до вікна. — Ти серйозно? — остовпів він на секунду від її реакції.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍