Джеймс Хедлі Чейз - Реквієм блондинкам

— Але для чого? Навіщо мені одягати таке страхіття?

— З такою штукою на шиї, — пояснив я спокійно, — тебе ніхто не зможе задушити. Невже ти думаєш, що я випробовуватиму долю?

Вона кинула на мене швидкий здивований погляд, але заперечувати не стала. Розкрила халатик і припасувала частину штуковини до плеча. Вона добре лягла. Тоді я приклав другу половинку зліпка на інше її плече і зафіксував деталі. Тепер шия Одрі була цілковито захищена — починаючи від самісіньких вух. Однак пристосування не стискало їй шию і не обмежувало рухів. Я був страшенно гордий з себе.

— Але я не зможу ходити в цьому весь вечір! — задихаючись, вигукнула вона. — До того ж Тед це помітить!

— А тобі й не треба буде носити його весь вечір, — пояснив я. — Лише хотів пересвідчитися, що він тобі підійде. Коли виходитимеш із клубу, піди у вбиральню і вдягни це. Я буду поруч і подам тобі цей комір у потрібний момент. Тед нічого не помітить у темряві.

— Який же ти милий! — озвалася вона. — Невже ти сам до цього додумався?

— Не май мене за дурника! — вишкірився я. — Ти йдеш на ризик, а я не хочу, щоб із тобою щось сталося. А з цим ти будеш захищена. Тепер вони можуть підвісити тебе навіть під дах, а ти лише сміятимешся їм у вічі!

— Сподіваюсь, що зі мною нічого такого не робитимуть, — відповіла Одрі. — Ну, а тепер іди, бо я мушу переодягнутися. Мою шию можеш взяти з собою!

Я зняв свою гіпсову штуку, поцілував Одрі і пішов у свій номер, де застав Реґа, котрий лежав на ліжку, і курив.

— Мене аж трясе, — сказав він, сідаючи. — Де ви були увесь цей час? І що це у вас в руках?

Я розповів йому про зліпок.

— Святий Боже! — вигукнув він. — Оце так думка! Невже ви серйозно думаєте, що вони спробують її задушити?

Я запалив сигарету.

— Якщо вони не зроблять такої спроби, тоді я на хибному шляху. Однак не хочу ризикувати.

— Але ви надумали щось іще, — зауважив Реґ, із підозрою дивлячись на мене. — То що це?

Я посміхнувся.

— У нас ще буде для цього вдосталь часу, — сказав я. — Обіцяв Бейфілду розплутати цю справу, і маю намір виконати свою обіцянку. Але поки що зарано розкривати всі свої карти.

Він сердито глянув на мене.

— Ну що ж, нехай так — якщо волієте бути загадковим, — сказав він, — але подумайте про мої нерви...

— А я про них і думаю, — озвався я, поглянувши на годинник. Була за чверть сьома. Час наче застиг. Я присів, вичікуючи. Прокрутив у голові свої плани і залишився ними задоволений. Я більше нічого не міг зробити.

О сьомій приїхав Бейфілд. Він був збуджений і вишкірився, побачивши нас із Реґом.

— Нарешті ми до чогось наближаємось, — сказав він, сідаючи на краєчок ліжка.

— Я зустрівся з Летімером, і ми маємо намір викрити Вулфа.

— І чого це вам коштувало? — поцікавився я, знаючи Летімера.

Він підморгнув мені.

— Та ми з ним просто друзі! — В цьому місті є один чоловік, котрий мріє купити «Кренвільський вісник». Уже завтра Вулф буде радий спекатися цієї газетки.

— Може, ви ще й знайшли нову кандидатуру на посаду мера? — спитав я, пильно до нього придивляючись.

— Може, й так, — відповів він, — але все тепер залежатиме від вас. Якщо цей ваш ефектний трюк сьогодні ввечері не спрацює, то ми обидва опинимося у дуже непростому становищі.

— У мене все вийде, — запевнив я його. — А як щодо випивки?

Він кивнув.

— Я саме хотів вас про це попросити! То що ви задумали?

Я взяв слухавку і попросив чергового принести нам віскі в номер. І розповів Бейфілду, що Одрі йде на побачення з Тедом Еслінгером у клуб «Сайро». Тож все подальше залежатиме від Теда.

— Отже, це таки Тед Еслінгер? — перепитав Бейфілд, хитнувши головою. — Це стане справжнім шоком для старого. Мені подобається Макс, однак я не в захваті від сина — надто вже той бігає за дівчатами. Свого часу ми навіть отримували скарги — ви знали про це?

Я хитнув головою.

— Чув, що він надто запальний, але не знав, що він ще й розпусний, — зауважив я. — Цей його друг — Роджер Кірк — певно, міг би свідчити проти нього в суді?

Бейфілд буркнув.

— Той такий самий. Обидва рано чи пізно мали би неприємності. В такому маленькому місті, як Кренвіль, важко довго щось приховувати, але досі все їм сходило з рук. Гадаю, що дотепер вони вибирали дівчат, які боялися що-небудь сказати. Одна-дві з них таки робили спроби заговорити, однак Еслінгер все швидко залагоджував за допомогою Мейсі.

Обличчя Бейфілда спотворила гримала огиди.

— З Мейсі можна залагодити будь-що — якщо у тебе достатньо грошей.

Принесли замовлення, і я зробив три «хайболи»[11]. Коли ми допивали своє віскі, зайшла Одрі. Вона пречудово виглядала у білому лляному костюмі та кашеміровому біло-блакитному легкому светрику.

Бейфілд захоплено глянув на неї.

— Ні, це мені подобається! — вигукнула вона. — Ви тут без мене дудлите віскі, а де ж моя порція? Врешті-решт, я тут головна дійова особа, і це мене мають намір задушити!

— Не верзи дурниць! — відповів я. — Не хочу, щоб моя дружина пила віскі. Куплю тобі в клубі джин!

Вона сумовито хитнула головою.

— Я вже починаю сумніватися, чи добре вчинила, погодившись стати твоєю дружиною, — зауважила вона, хлюпнувши собі віскі в мою склянку і додаючи трохи содової. — Поки не вийду за тебе, робитиму все, що хочу. Коли ж вийду — можливо, й виконуватиму твої забаганки — якщо вони будуть достатньо розсудливими.

— Ви, я думаю, краще ладнаєте зі своєю дружиною, — сказав я Бейфілду.

— Моєю дружиною? — фиркнув той. — Я не бачив її вже шість років і мені байдуже, побачу я її ще коли-небудь, чи ні!

— Боюся, місіс Бейфілд думає так само, — озвалася Одрі, посміхнувшись йому. — Отож, ви обидва приречені бути щасливими!

Я поглянув на годинник.

— Гадаю, нам час іти.