Франко І. Я. - Перехресні стежки, Франко І. Я.

був порости в пір’я! - з презирством мовив Шварц.- Ну, скажи, кілько б ти міг був заробити?

- До нового року я був би мав зо дві тисячі.

- Дві тисячі! Ну, хіба се гроші? І з такою нікчемною сумою був би ти мусив дралювати за море на те тілько, щоб за місяць, за два там стати яким-небудь кельнером або пастухом чужого стада. Ні, спасибі за ласку! Я би на таке не пішов.

- Думав я й про інше, та також якось не витанцьовується. Думав через маршалка дістати місце при повітовій касі, а там як-небудь добратися до неї...

- Ха, ха, ха! - зареготався на все горло Шварц.- Ну, брате, таким наївним я не був би вважав тебе.

- Наївним! Як то?

- Через маршалка до каси! Та хіба ти не знаєш, що якби в касі було що-небудь, то сам маршалок перший загріб би з неї все до шеляга!

- Маршалок?

- Ну, розуміється, він легально, на векслі, на довжні скрипти, на застав своїх дібр. Але піди ти попасися в касі, коли в ній замість грошей такі папери накопичені!

- Хіба маршалок такий задовжений?

- По самі вуха. Отсього б ти запитав! - І Шварц показав кивком голови в напрямі Вагманових вікон.

- Вагмана? Хіба він зичить маршалкові гроші?

- Е, ще гірше. Має його векслі.

- Як то має?

- Поскупував у всіх жидів.

- Пощо?

- Видно, що хоче мати його в руках. Мовляв: захочу, то помилую, а захочу, то сьогодні голову скручу. О, крутиться пан маршалок у його пазурах. Ледве випросив мораторію до великодня. Адже й цілу справу з реформою кас повітових на те тілько заварив, щоб грішми з хлопської каси викупити у Вагмана свої векслі.

- Он як! А я й не догадувався! Чи бач, як хитро! - скрикував раз по раз Шнадельський.- Ну, так, значить, мені нема що на се й зуби острити.

- Розуміється, що ні! - потвердив Шварц.

- Шкода й часу заходитися коло пана маршалка,- додав Шнадельський.

- Ну, се не конче. Я думаю, се не страчений час,- завважив Шварц.

- Чому так думаєш?

- Знаєш, у мене є невеличкий план. Якби ти згодився на нього... І пан маршалок міг би з нього скористати більше, ніж зі своєї касової реформи.

- Ну, ну, ну! Сип сюди!

- Адже нам коли де можна попастися, то тілько у сього каштана,- мовив шепотом Шварц, нахиляючися ближче до Шнадельського.

- Думаєш про Вагмана?

- Так.

- А маршалок...

- Адже якби нині хтось викрав у Вагмана всі його векслі і вручив йому або вкинув у огонь, то скажи сам, що би се значило для пана маршалка?

- Нове народження на світ,- поважно мовив Шнадельський, а по хвилі додав: - Бодай на п’ять літ, поки б не заліз у нові довги.

- Ха, ха, ха! Вірна увага. Ну, та се нам байдуже. Але я певний, що коли би хтось - ну, візьмім, ти сам - легесенько піддав йому таку думку, то він ухопився б за неї руками й ногами.

- Не розумію тебе,- мовив Шнадельський.- Що ж він, пішов би красти до Вагмана, чи що?

- Ну, що ти? Не про те річ. Сього не потрібно. Адже ж він може дотичним людцям допомогти й іншими способами.

- Якими?

- Дивний ти чоловік, Шнадельський. Ще й питаєш. Так, як би ніколи не був у суді і не знав, як в таких разах робляться слідства. Адже ж розумієш тепер! Жид преці не буде мовчати, наробить крику, порушить небо й землю. Ну, слідство, поліція, жандармерія, телеграми на всі боки... Якби се все у нас трактовано насерйо, то нам навіть з грішми в жмені тяжко б було чкурнути за море. Але коли маршалок тут і там конфіденціально шепне слово - зовсім загально, не компрометуючи себе - quia judaeus, 44 знаєш,- то все може робитися так, що нам і волос з голови не злетить.

Шнадельський слухав уважно, але всі ті комбінації не дуже розігріли його.

- Виджу, що ти уложив собі план,- мовив він до Шварца.

- Так. Я присвятив йому немало часу і заходів.

- Тут треба числитися з різними можливостями. Чи думаєш, що вхід до Вагманового дому вночі такий легкий?!

- Не дуже, се певно. Але я маю надію видибати відповідну хвилю при помочі отсього божевільного Барана. Знаєш, у нього така голова, що як натиснути на нього, то скаже все, що знає, і зробить усе, що йому велиш.

- Непевна дорога.

- Ніщо нас не гонить. Будемо ждати доброї нагоди.

- Ну, нехай і так. А друга річ. У сього вовка в гнізді, певно, не все є готові гроші. Ну, що, як ми прийдемо і застанемо, може, купу векслів та довжних записів? Що нам із сього за пожиток?

- Не бійся. Готівка у нього є тепер завсіди. Не знаю, як велика, але є. Зрештою можна ще понюшкувати між жидівськими факторами.

- Гм. І ти думаєш, що з сеї муки може бути хліб? - задумчиво питав Шнадельський.

- Я сам уже хотів пуститися на сю експедицію, але потім розміркував, що вдвійку ліпше. Коли ти готов зо мною до спілки, то думаю, що справа може повестися.

- Що ж, зробити не зробити, а подумати, підготовити грунт не завадить. Ану ж трафиться справді добра нагода...

- Ліпшої можливості я й не можу добачити. І при тім, знаєш, сама думка - зробити пакість сьому собаці - наповняє мене радістю і охотою.

- Се само собою. Се й у мене розпалює огонь у нутрі. Добре, брате! Будемо оба пасти очима сього вовка, а в відповідній хвилі талап на нього!

- Тілько ти на всякий випадок не забудь натякнути пану маршалкові.

- Думаю, що й се дасться зробити.

І з тим оба джентльмени ввійшли до шинку, в якім іще світилося, вгонячи перед собою крізь отворені двері величезний клуб морозного повітря