Антуан де Сент Екзюпері - Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері

якого годі стримати). Вони прагнуть зафіксувати дитину в її дитячій привабливості, немов які запаси. Натомість я, натрапивши на дитину, бачу, як вона намагається всміхнутися, червоніє й пробує втекти. Я знаю, що розриває її. Я кладу їй руку на чоло, немов щоб заспокоїти море.

 

CLXXXVIII

 

 

Годі чогось сподіватися, якщо ти сліпий до світла, яке походить не від речей, а від сенсу речей. Я зустрів тебе коло твоїх дверей:

- Що ти робиш тут?

А ти не знаєш і нарікаєш на життя:

- Життя вже нічого не дає мені. Моя дружина спить, віслюк спочиває, збіжжя дозріває. Я - тільки тупе чекання, і мені тоскно.

Дитина без гри, що вже не вміє бачити невидне. Я сідаю коло тебе й навчаю тебе. Ти купаєшся в змарнованому часі, тебе обступив облогою страх, що ти не розвиваєшся.

Адже інші кажуть: «Потрібна мета». Ти гарно плаваєш, і я створюю тобі берег, який полого спускається до моря. Й рипучу корбу, що дає тобі питну воду. А також золотаве збіжжя, що є берегом чорної ріллі. А ще усмішку дитини, що є берегом домашньої любові. Одяг із золотою філіґранню, неквапом пошитий на свято. Що станеться з тобою, якщо ти крутитимеш корбу задля самого рипіння, якщо шитимеш одяг задля одягу, кохатимешся задля кохання? Ці роботи швидко виснажаться, бо нічого не даватимуть тобі.

Я вже казав тобі про свою каторгу, куди засилаю тих, що вже не мають якості людини. Їхній удар кайлом вартий кайла. Вони раз по раз б’ють кайлом. Ніщо не змінює їхньої сутності. Плавання по колу без берега. Немає творчості, вони - не шлях і не перехід до якогось світла. Нехай буде те саме сонце, той самий суворий шлях, той самий піт, але нехай тобі раз на рік щастить видобути чистий діамант - і ось ти вже побожний у своєму світлі. Адже твій удар кайлом має сенс діаманта, що вже має іншу природу. Ось тобі властиві мир дерева й сенс життя, який полягає в піднесенні з рівня на рівень до слави Господньої.

Ти ореш задля збіжжя, шиєш задля свята й розбиваєш породу задля діаманта. Невже ті, хто тобі видається щасливим, мають щось більше, ніж ти, крім знання про божественний вузол, який пов’язує речі?

Ти не знайдеш миру, якщо нічого не зміниш відповідно до своїх уподобань. Якщо ти не перетвориш себе в засіб, шлях і перехід. Тільки тоді циркулює кров імперії. Але ти хочеш, щоб ти сам себе поважав і шанував. Удаєш, ніби відірвав щось від світу і його можна схопити і тримати для себе. Ти не знайдеш нічого, бо ти ніщо. Ти кидаєш безладні речі в яму з покидьками.

 

Ти чекав, що зовні хтось з’явиться, мов архангел, схожий на тебе. І чого від його візиту ти маєш більше, ніж твій сусіда? Але, помітивши, що це не ті самі люди - той, хто йде до хворої дитини, той, хто йде до коханої, той, хто йде до порожнього дому,- дарма що цієї миті вони видаються тобі схожими, я влаштовую собі зустріч або берег, з допомогою речей, які вже існують, і все змінюється. Я стаю збіжжям понад ріллею, людиною понад дитиною, фонтаном понад пустелею, діамантом понад потом.

Я змушую тебе будувати в собі дім.

Як дім буде готовий, прийде мешканець, що спалить тобі серце.

Я раптом збагнув, що готовність піти на ризик смерті й готовність умерти мають різну сутність. Я знав молодь, яка неперевершено кидала виклик смерті. Здебільшого саме жінки вітали її оплесками. Ти повертаєшся з війни, і тобі подобається пісня, яку тобі співають їхні очі. Ти приймаєш випробування залізом, де ставиш на карту свою мужність, бо гра полягає в тому, що ти пропонуєш і ризикуєш утратити. Це добре знають гравці, які ризикують своїм багатством у грі в кості, бо ніщо з їхнього багатства не служить їм даної миті, але раптом воно стає запорукою однієї кості і з усією патетикою в руці й ти кидаєш на нетесаний стіл свої золоті кубики, що стають розгортанням рівнин, пасовиськ і врожаїв твого маєтку.

Отже, чоловік тепер повертається у світлі своєї перемоги, з плечем, важким від тягаря розбитих армій і, можливо, навіть прикрашений кров’ю. Ось його осяяла усмішка, лише на мить, але таки на мить. Адже ти не можеш жити зі своєї перемоги.

Отже, готовність піти на ризик смерті - це готовність жити. Любов до небезпеки - це любов до життя. Так само як твоя перемога - це твій ризик поразки, подоланий твоєю творчістю, і ти ніколи не бачив чоловіка, що, пануючи без ризику над своїми свійськими тваринами, вихваляв би себе як переможця.

Але я вимагаю більше від тебе, якщо хочу, щоб ти був плідним солдатом імперії. Дарма що тут треба подолати одну відмінність, бо одна річ - бути готовим до ризику смерті, і зовсім інша - бути готовим до смерті.

 

Я хочу, щоб ти був деревом і скорився дереву. Я хочу, щоб твої гордощі полягали в дереві. Щоб твоє життя нарешті набуло сенсу.

Готовність іти на ризик - подарунок тільки тобі самому. Ти любиш дихати на повні груди і скоряти дівчат своїм блиском. А про свою готовність іти на ризик ти відчуваєш потребу розповісти, це товар, призначений для обміну. Не менші хвальки й мої капрали. До того ж вони шанують тільки себе.

Одна річ - утратити багатство в грі в кості через бажання відчути і згромадити в своїй руці геть усе, відчути в руці конкретне і суттєве, і тоді тут миттю присутнє все зі своїм тягарем звезених у клуню соломи та прянощів, худоби на пасовиськах і сіл із клубами легенького диму, що є ознаками людського життя, і зовсім інша річ - ті самі клуні, та сама худоба, ті самі села, яких ти позбувся, щоб жити десь-інде. Одна річ - зосередити своє багатство і спалити його в мить ризику, і зовсім інша річ - зректися його, як-от людина, що одна за одною скидає свої одяганки і зневажливо лишає сандалі на пляжі, перше ніж голою зануритись у море.

Тобі треба вмерти, щоб зануритись.

Тобі треба жити так, як старі, що посліпли,