Володимир Іванченко - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 83

розповідь одного чоловіка, якого нібито щось схопило ззаду за штани й потягло до себе.

— Я вирвався й кинувся тікати, — сказав він.

На штанях у нього справді бракувало чималого клаптя, якого потім знайшли біля скульптури крокодила в парку.

Один із авторів передової статті, що добровільно зголосився почергувати вночі, сам признавався:

— І раптом я кинувся тікати, ніби йшлося про моє життя…

На його думку, тут мало місце явище неземного походження. “Тут ми безсилі. Це йде ззовні, і нам воно не підвладне”.

Сміливці, які згоджувались вартувати вночі, здебільшого не витримували до ранку. А перший, хто вистояв на Одеонплац цілу ніч, нічого не помітив.

— Я зовсім нічого не бачив, — розповідав він. — Хоч і не спав. Усі можуть потвердити: я випив таку дозу кофеїну, що не засну тепер днів три. Але не спостеріг нічого такого, що б свідчило про якісь неземні явища.

Один історик десь відкопав записи про з’яву духів, і вчені взялися вивчати ті записи.

Громадянин Альберт Варт запропонував поставити у м’ясному відділі електронну камеру — всі, мовляв, побачать на екрані, хто виламує Двері; а площі, щоб не відлякувати злочинців, слід залишити без охорони.

Цієї ночі в усіх вікнах мерехтіло фосфоричне світло екранів. А перед екранами мріли постаті глядачів.

Почалося десь близько півночі. Об’єктив камери враз щось заступило, потім камера впала, і було видно тільки, як перед нею туди-сюди метляються криваві шматки м’яса. Все це супроводжувалось якимсь шипінням і пирханням.

Люди закричали одне до одного, що треба мчати на місце злочину. Проте зробити це ні в кого не стало духу— всі були сковані страхом.

А вранці те, що люди бачили на екранах, дістало своє пояснення. Фізики говорили про істот, керованих електронікою, чи, краще сказати, істот, що мають над нами якусь невідому силу. Запропонували повторити експеримент у фруктовій крамниці.

Однак там усе відбувалось інакше. Перше ніж на екрані з’явилося зображення, почулись якісь варварські крики, скрегіт, вигуки, схожі на заклики, а згодом наче звуки невідомої на Землі мови. Потім усі побачили якусь дивну руку, що загребла з коробки земляних горіхів, далі зображення гойднулося, екран потемнів, камера впала, і чулося тільки плямкання, хрумкіт та спльовування. Пізніше, хоч скільки прокручували запис зображення, пояснити ніхто нічого не міг.

І тоді гармонополісці ухвалили рішення: ще раз поїхати до того Шерлока.

Пан Шерлок тим часом удосконалився до такої міри, що читав одночасно вже п’ять детективних романів; він поблажливо слухав розповідь посланців Гармонополіса. Та, почувши про три вбивства, Шерлок пожвавішав і, не довго думаючи, згодився розслідувати випадок.

У місті він з’явився з люлькою, шарфом і в дивних, коротеньких — нижче колін, немов надутих, штанях. Шерлок публічно заявив, що розслідуватиме цей випадок за класичними правилами, з громадянами міста тримався згорда й дивився на них з самого початку як на кретинів. Камери він вважав зайвими, а знімки з екрана підробленими.

Шерлок придбав у крамниці лупу, потім одіслав жителів міста додому спати. Люди гадали, що вночі він заходиться нишпорити по вулицях, щоб самому постежити за тими дивними проявами, однак застали його в готелі біля вікна. Він читав детективні романи.

Свою поведінку Шерлок повчально пояснив так: йому, мовляв, не треба ніде нишпорити, такі випадки найкраще розкривати за допомогою системи логічного мислення, якщо її можна застосувати. На запитання, що ж йому вже вдалося з’ясувати, відповів: крадіжки почалися з м’ясного відділу в торговому центрі на Одеонплац. Звідти й треба починати.

Та про це жителі міста знали, звичайно, й самі.

Тоді Шерлок закинув їм, що вони, знаючи це, не зробили ніяких висновків. Адже це — вихідний пункт. Кожний кримінальний випадок має свій вихідний пункт.

Громадськість Гармонополіса назвала цього чоловіка шарлатаном. Звичайнісінькі речі він видає, бачте, за бозна-що!

Та Шерлока це не хвилювало.

— Я застосовую класичний метод, — сказав він, — і дорікання невігласів мене не обходять.

Вранці Шерлок вийшов погуляти на Одеонплац, і погляду гармонополісців не уникло те, що він кілька разів нахилявся; однак на запитання, чи він щось знайшов, нічого не відповів, і люди сприйняли це як зухвалість.

Десь в обід Шерлок заявив: якщо той невідомий проник у торговий центр не крізь двері й не крізь вікно, то він мав проникнути якимсь іншим шляхом. Шерлок оглянув торговий центр, покивав головою, слухаючи розповідь програміста, далі повернувся до свого номера в готелі й засів читати детективні романи. Пополудні зажадав, щоб йому принесли підшивки газет за останні півроку — він, мовляв, страшенно любить гортати газети.

Надвечір иан Шерлок назвав шість місць у Гармонополісі, де слід було поставити телекамери. Він твердив, що Цієї ночі пояснить усі зловісні події. Камери стояли не перед крамницями, де були пограбування, і не в крамницях, а перед міськими скульптурами. А жителям він наказав не виходити ввечері з дому.

Потім пан Шерлок сів перед екраном і почав вивчати газети за останні півроку. “Ці статуї — гордість міста. Немає сумніву, що вони стануть всесвітньовідомими. Що їх відзначає — візьмімо хоча б групу левів на Одеонплац, — то це цілковита вірність натурі. Цього не можна сказати про жодну іншу скульптуру в світі. Скульптор нічого не забув. У групі на Одеонплац він ретельно зобразив кожнісіньку волосину в гривах левів. Дивишся на статую — і здається, що перед очима живі звірі…”

— А тепер, — мовив пан Шерлок, — давайте подивимось разом, які метаморфози відбуватимуться з скульптурами.

Жителі стежили на екранах за шістьма скульптурами водночас, проте годинами ніяких метаморфоз із ними не відбувалося. Всі статуї, так розхвалені за схожість із натурою, стояли непорушно. Але Десь опівночі вони почали ніби прокидатися від своєї скованості і сходили з постаментів.

Пан Шерлок саркастично зауважив:

— А зараз вони підуть плюндрувати крамниці!

Тільки крокодил у парку стояв непорушно.

Шерлок попросив у готельної обслуги дати йому кота.

— Зараз я ненадовго вийду, — сказав він.

Шерлок зайшов до парку, став неподалік він статуї крокодила й пустив кота.

Всі добре бачили, як крокодил схопив і проковтнув кота.

Шерлок закінчив передачу словами:

— А далі вам пояснить пан скульптор Натуралла!

Скульптор Натуралла жив не в Гармонополісі, а за три тисячі кілометрів. Але завдяки супутниковому зв’язку всі побачили його й, почули, як він сказав:

— З тими кретинами з Гармонополіса просто годі було розмовляти. Вони все крутили носом, їм не подобалося моє мистецтво. Так, мовляв, крокодил, не дивиться, а лев так не спить, а у мавп вигляд не такий. Я весь час їм товкмачив, що головне — схопити суть фігури.