Володимир Іванченко - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 83

Сборник состоит из приключенческих и научно-фантастических произведений преимущественно молодых литераторов разных направлений и жанров. Человек настоящего и будущего, спектр его чувств, моральные ценности, возможные формы научного и технического прогресса — вот круг творческих интересов авторов настоящего сборника.

Традиційний щорічний збірник науково-фантастичних і пригодницьких творів радянських та зарубіжних письменників.

Рецензент А. Я. Шевченко

Про популярність творів під рубрикою “ППФ” годі й казати: їх читають з таким самим захватом, як дивляться кіно, футбол чи хокей. Та якщо успіх пригодницької літератури пов’язаний з давніми традиціями цього жанру, то вибух інтересу до фантастики зумовлений безпосереднім впливом НТР. Відомий учений, завідуючий лабораторією Інституту космічних досліджень АН СРСР Л. М. Мухін у своїй книжці “Планети і життя” пише: “Не перебільшуючи, можна сказати, що XX століття перевернуло наші уявлення про навколишній світ. Логічним наслідком науково-технічної революції XX століття стало широке обговорення кардинальних питань філософії і природознавства: про місце людини у всесвіті, про чисельність населених світів, про походження живої матерії і, врешті, про контакти з позаземним розумом”.

Учений далі застерігає читача, що на жодне з цих питань наука не може сьогодні дати вичерпну відповідь.

Ну, а фантастика? Фантастика — може! Тільки, ясна річ, не остаточну, а гіпотетичну відповідь. Адже фантастика, якщо коротко визначити її суть, — це здійснення наших найнеймовірніших мрій і бажань: задовго до того, як людина ступила на поверхню Місяця, ми вже побували там разом з героями літературних творів.

Характерна риса сучасної фантастики — її соціальна спроектованість на справи земні. Головою впираючись в небо, вона твердо стоїть на землі. Ми вже сьогодні — а не в далекому майбутньому — хочемо жити у світі без воєн, без ненависті, без руйнації, у світі, де були б, як мріяв наш великий поет, і братерство, і згода, й любов.

Саме цим пафосом і перейняті фантастичні твори, вміщені у пропонованому читачеві випуску “ППФ”. З точним антивоєнним прицілом написано оповідання знаменитих письменників Р. Бредбері (“Ломака”), А. Кларка (“Машина-миролюбець”) і молодого українського фантаста А. Дмитрука (“Усмішка капітана Дарванга”).

Незвичайність, фантастичність ситуацій у творах І. Росоховатського “Білі звірі”, С. Підгорного “Відкриття цивілізації”, В. Головачова “Волейбол-3000” просвічуються однією думкою: в основі будь-яких наукових і соціальних експериментів мають бути доброта, щирість, висока моральність — усе те, без чого нема і не може бути справжнього людського життя.

Про подорожі й пригоди розповідають у збірнику М. Олійник (“У затінку пальм”), Б. Сушинський (“Забуті письмена”), В. Іванченко (“Люлька пірата”). Так сталося, що місцем дії їхніх творів є Латинська Америка — континент, який увесь час мовби відкриває сам себе, раз у раз демонструючи перед світом віднайдені високі зразки стародавніх культур і водночас — страхітливі факти сучасного варварства. Однак народи цього континенту самовідданою боротьбою торують шлях до перемоги на своїй батьківщині, ідеалів миру, добра й справедливості.

Фантастика мало коли буває без подорожей, а подорожі — без пригод. Отож на читача чекає захопливий світ людських дерзань і звершень.

Анатолій ШЕВЧЕНКО

У п’ятницю, 21 березня 1592 року, біля атлантичного виводу з Магелланової протоки піратська бригантина “Блез дез” (“Чорна смерть”) атакувала “Інфанту” — чотирищогловий галеон, який ішов з перуанським золотом в Іспанію. Цій події, яка мала свої наслідки в історії географічних відкриттів, передував романтичний початок.

У січні 1592 року капітан бригантини, відомий серед піратів як Джеремі Девіс (справжнє ім’я — Джон Фредерік Девіс), у Карібському морі напав на французьке судно і захопив у полон юну мандрівницю — графиню Терезу де Бурже. Сорокадворічний пірат запропонував француженці руку і серце. Шлюб з графинею для нього не був чимось надприродним. Джеремі — син родовитого дворянина — мав великий маєток, судноверф і парусинову фабрику.

У двадцять один рік Девіс закінчив Ліверпульські мореплавні класи, узяв одну з батькових бригантин, назвав її грізним ім’ям і, пожертвувавши державною службою, обрав собі долю вільного морського розбійника. За зраду короля і піратські напади на вітчизняні кораблі суд Англії заочно засудив його до смертної кари. Але виконати вирок було не так просто. Безстрашний смертник гуляв по морях-океанах. Він був відомим піратом, проте, як і колись, залишався англійським аристократом, бо мав свідоцтво з королівською печаткою. Джеремі й показав його молодій графині, щоб та не подумала, ніби на її руку претендує простий розбійник.

Тереза де Бурже, однак, була не з тих, на кого дворянський титул міг справити враження. Збереглися щоденники графині, з яких видно, як відбувалося сватання і як трималася при цьому полонена француженка.

“…Я здригалася від жаху, чекаючи, як мені здавалося, неминучого. Варварське вбрання і поведінка, їхні грубі неголені обличчя, сині від надмірного вживання рому, не залишали ніяких сумнівів. Ці люди, чи то вони працювали, чи просто сиділи на палубі, оголені по пояс, ніскілечки не соромилися присутності на кораблі жінки, хоч і полонянки. Лиш на кількох я бачила пристойні капелюхи. Голови всіх інших були прикрашені червоними пов’язками, схожими на косинки паризьких м’ясників.

Тиждень я провела в окремій каюті, яку невідступно охороняли два пірати. Мені подавали різноманітну їжу, вимагаючи скуштувати кожної страви, і двічі на день наказували одягатись на прогулянку. В години, коли я стояла на палубі, з радістю і тривогою вдихаючи морське повітря, до мене підходив Джеремі. Він запитував з незмінною привітною усмішкою про моє здоров’я, але я часто не відповідала. Не сказавши більш нічого, він ішов собі, граючись різьбленою індійською паличкою, яку завжди носив із собою. Мене це дуже дивувало, і я ще більше тривожилась. Незважаючи на всі страждання, вже тоді у мені до нього пробудилася симпатія. Його високі ботфорти з яскраво-жовтого сап’яну здавалися мені ознакою несмаку, але про камзол я так сказати не могла. Шитий золотом голубий іспанський оксамит чудово облягав постать і прекрасно поєднувався з кольором очей.

На восьмий день Джеремі освідчився, показавши королівський документ про дворянське походження, на який я не звернула уваги і не надала йому ніякого значення. Я не розгубилась — тієї хвилини ладна була чинити рішучий опір. Та незабаром заспокоїлась. Тепер мені стало ясно, навіщо йому був потрібен цей тиждень нестерпного для мене ув’язнення. Він дав час, аби я усвідомила своє становище, щоб потім без великих зусиль дістати мою згоду.

Спалах гніву тільки змусив би. мене скоритись обставинам. Стримавши почуття справедливого обурення, я зобразила на своєму обличчі подив, сказавши недбало: “Дякую вам, капітане. Якщо звістка про ваше освідчення дійде до Парижа, граф Франсуа де Бурже буде задоволений”. Мене охопило бажання показати свою безстрашність. Тільки так я могла добитись у цих людей поваги і права на незалежні вчинки надалі.

Хай простить мене господь бог. Не знайшовши ніякої можливості втекти від долі, я з таємною завзятістю готувала