Автор невідомий - Народні казки - Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

білим мережана, з-під білого очіпка сивий волос виглядає. Підійшла ближче та й питається:

— А звідки ти, дівчино, тут узялася?

— Я відро в криницю впустила, і мене мачуха по відро послала.

— Знаю, знаю! — говорить бабуся. — Припливло твоє відро до мене. Мусиш у мене на роботу стати і як заробиш, то й відро віддам. Чи згоджуєшся до мене найнятись?

— Добре, — каже дівчина, — мені однаково, де робити.

Пішли вони до хати, і звеліла їй бабуся обід варити. Заходилась коло печі дівчина: швиденько борщу доброго наварила й вареників зварила, ще й пиріжків напекла. Сіли обідати. Їсть бабуся, не нахвалиться. А як із-за столу встали — звеліла постіль слати та добре перину перебити, щоб м'яко було їй, старенькій, по обіді відпочивати.

Стала дівчина постіль слати та тільки до перини взялась, аж скрикнула з дива: перина була із снігу. Стала її дівчина перебивати, став з неї сніг летіти.

І враз стало їй видно їхню вулицю, і батькову хату, і криницю, що до неї по воду ходила, і відро втопила. Надворі сніг іде, такий густий, лапатий, а люди йдуть по вулиці та радіють:

— Добра зима стала, — кажуть. — Щоб так до весни подержало, врожай був би гарний!

Дивується дівчина. А ще побачила під периною жовту померзлу травичку і стало їй тієї травички шкода. А бабуся дивиться на неї та й ніби думки її вгадала:

— Не дивуйся, — каже, — я баба Метелиця, чарівниця; як добру зиму людям пошлю, то на літо хліб добре вродить. А травички не шкодуй: то я її снігом укриваю, щоб від морозів не пропала.

І прожила дівчина в баби Метелиці три тижні. Щодня їсти варила і снігову перину перебивала і щодня, як надворі сніг іде, чула, як люди радіють, що снігу багато і врожай добрий буде. І так тут звикла, що вже й додому їй не кортіло.

Але раз приснилася їй рідна хата: сидить батько за столом та журиться:

— Де моя дитина? — каже. — Не побачу вже я її, — і гірко плаче.

І як прокинулася дівчина, то так їй батька жаль стало, що ні до якої роботи взятися не могла, так би до нього й летіла!

Стала вона у баби Метелиці додому проситись. Шкода було бабі за дівчиною, але не перечила і відро віддала, ще й повне золотом насипала.

— За твою щиру працю, — сказала.

Подякувала дівчина та й питає:

— А як же я звідси вийду?

— Як ввійшла, так і вийдеш, — каже бабуся, — не бійся, не втонеш.

Попрощалась дівчина й пішла. Тільки з саду в криницю вийшла, як вода її підхопила і наверх винесла. Вилізла вона з криниці, іде до хати та й думає: «Загляну я перше в віконце, що то без мене дома робиться?»

Підійшла до вікна і побачила те саме, що їй снилось: сидить батько за столом та так плаче:

— Де моя донечка, — каже, — пропала. Ніколи вже я її не побачу.

А дівчина як застукає у вікно.

— Я тут, тату! Я жива!

Вибіг батько з хати, цілує дочку, пригортає, розпитує дівчину, де була і що їй трапилось.

Все розказала дівчина, а як показала золото, то взяли мачуху заздрощі, і вона напалася на свою дочку, щоб і та йшла до баби Метелиці в найми, гроші заробляти. Того ж дня сама її до криниці привела і в воду пхнула.

Страшно було бабиній дочці в холодну воду поринати. Але вона не встигла дуже злякатися, бо швидко на дні опинилась і тут також дверцятка побачила; відчинила їх і увійшла в садок. Та як побачила грушки та яблука, та всякі овочі на деревах, кинулася їх рвати та їсти.

І чує вона, хтось гукає:

— А хто-то, хто по моєму садочку ходить? Хто-то мої яблучка їсть?

Оглянулась — і побачила бабу Метелицю, що з хатки виходила.

Підійшла бабуся до дівчини та й питає:

— А ти звідки тут узялася?

— Прийшла до вас на роботу найнятись, — сміливо відповідає та.

— А що ж ти вмієш робити?

— Усе, — каже дівчина зухвало, — буду вам обід варити і постіль перебивати.

— Гаразд! — каже бабуся та й повела її до хати. Тут загадала їй зварити обід.

Взялась дівчина до роботи, але як дома того не робила, то й бабусі наварила такого, що та тільки в рот набрала та й виплювала. Тоді закачала рукави та й сама коло печі заходилась: зварила доброї страви і дівчину нагодувала.

А як стала бабина дочка постіль перестеляти, то тільки разів зо два штурхнула снігову перину кулаками, зразу ж змерзла і перину покинула.

— Вже, — каже до бабусі. — Я вже перебила перину!

І стало їй видно їхню вулицю і хату, і ту криницю, що до неї всі по воду ходили. Надворі сонце і мороз, аж під ногами рипить. Люди ходять повз криницю та й скаржаться:

— Як враз перемінилася зима! Які люті морози настали! Хоч би швидше весна приходила, а то весь хліб вимерзне.

Прожила дівчина у баби Метелиці тиждень. Щодня баба сама їсти варила і свою наймичку годувала. А спала весь час на твердій, як камінь, перині, бо дівчина лінувалась її перебивати. І кожного дня бачила бабина дочка у вікно, як на їхній вулиці мороз рипів, і чула, як люди скаржились, що від такого морозу хліб у полі вимерзне.

Як минув цей тиждень, каже баба Метелиця до дівчини:

— Годі з мене такої роботи! Іди вже додому!

— Заплатіть, — каже дівчина, — то я й піду!

— То ти ще й плату хочеш? — здивувалась бабуся. — Добре, яка була робота, така буде й плата! Ходім!

Та й повела дівчину в комору, казала тут собі щось на заплату вибрати.

А в коморі купами золото й срібло лежало, а по скринях повнісінько перлів та самоцвітів насипано було. Як побачила те все бабина дочка, стала по коморі бігати, золото й срібло хапати та в кишені пхати, а потім стала у баби Метелиці розпитувати, що дорожче, — перли чи золото?

— Перли, — каже бабуся, — за все найдорожчі!

В кутку стояла перлина, така як праник завбільшки. Ухопила її дівчина та й з комори побігла і з бабою Метелицею не попрощалась. З комори вибігла в садок, з садка в криницю, а тут її також вода підхопила і наверх винесла. Вилізла дівчина з криниці, біжить вулицею додому, тією перлиною вимахує і гукає:

— Дивіться, люди, якого я перла у баби Метелиці заробила!

Насходилося людей чимало, і дід та баба з хати