Ньюбі Райтер - Де трава зеленіша, Ньюбі Райтер

Дівчина пожвавішала.

- Згода! Дуже хороша ідея!

- Не проти, якщо ми сьогодні обмежимося кавою і тістечками. Я щось себе не дуже добре почуваю…

- Звісно, з тобою все гаразд? Може ти хворий?

- Хтозна… Щось голова розболілася…

- Тоді тобі потрібно додому, відпочивати. Не хвилюйся, додому я дійду сама.

- Я можу і провести…

- Ні, ні, їдь краще полеж. Завтра ж робочий день, та й свята на носі. Не хочу, щоб мій хлопець захворів і не зміг провести зі мною Новий рік.

- Ти знаєш, що ти - найкраща, - мовив Габріель, дивлячись закоханими очима на Юлю. 

- Починаю здогадуватися, - пожартувала та.

Після побачення дівчина пішла додому сама, а біля вікна вже стояв той, хто був винен у поганому самопочутті її коханого, і задоволено посміхався.

*  *  *

Решта часу до Різдва пройшла у клопотах. Часу на вечірні зустрічі з Габріелем зовсім не було. Юля бігала торговельним центром то в пошуках ідеального подарунка, то - ідеальної сукні. Виявилося, що ні те ні те неможливо знайти. 

Дилема, що ж такого подарувати парі, в яких і так все є, завершилася лише тоді, коли Юля випадково забігла у відділ речей для немовлят. Там просто очі розбігалися від ніжних пастельних кольорів, рюшів та бантиків. Вибір дівчини впав на набір для хрещення, який складався з кремового кольору пелюшки, шапочки та суконьки. Все було дуже милим, а головне, потрібним майбутнім батькам. Тим паче, що Віра натякала про хрещення у перспективі.

З нарядом дружки виявилося проблем більше. Усі спеціалізовані магазини пропонували якісь дивного вигляду довгі сукні червоних, синіх та фіолетових кольорів з блискітками та старомодного пошиття. Вони більше нагадували наряди випускниць зі школи початку двотисячних, і зовсім не пасували Юлі. Тоді вона вирішила просто пройтися магазинами повсякденного одягу, де відшукала чудовий штанний костюм кольору морської хвилі. Там же вона купила й тепле, приємне на дотик, осіннє пальто бежевого кольору, що чудово довершувало образ.

Юля вирішила не записуватися в салон краси, а позичила у Марти щипці для завивки, а в Луїзи - косметику. Тож зранку, 25 грудня, вона вже стояла, красива та ефектна біля хвіртки, чекаючи на машину Карлуша, щоб їхати на весілля.

- А тобі дуже личить новий лук! - мовив знайомий голос за спиною.

На сходах стояв Кріштіану й безцеремонно розглядав українку.

- Дякую, хоча й не для тебе старалася, - мовила із сарказмом та.

- Щось я твого кавалера давно не бачив. Не захворів часом?

- Та ні, хоча й не знала, що у нас з тобою такі стосунки, що я маю за свого хлопця перед тобою відчитуватися.

- То перенесімо ці наші стосунки на інший рівень, - сказав, посміхаючись. - Гайда зі мною завтра на побачення!

- Я завтра ще в Назаре буду, - відповіла Юля. - Але якби у мене навіть і був вихідний, то я б з тобою ні за що не пішла б нікуди!

- Я що такий страшний?

- Справа не у зовнішності. А у моєму особистому ставленні до тебе та твоєї поведінки. Крім того, у мене є хлопець.

- Ти в цьому впевнена? - запитав, подивившись пильно в очі. 

- На всі сто відсотків, - хотілося одразу поставити цього нахабу на місце.

- Ну на сто відсотків впевненою ніколи бути не можна. Всіляке буває…

До Юлі почало потихеньку доходити. Так ось чому Габріель був з нею такий дивний останній тиждень. Кріштіану точно до цього якось причетний. Мабуть, залякав його, або ще гірше, побив. І тут Юля згадала про той вечір в кав’ярні. А Габріель тоді ж запізнився… Все нарешті почало ставати на свої місця. Юля підійшла впритул до Кріштіану, міцно схопила за сорочку біля горла і, дивлячись йому прямо в очі, мовила:

- Значить, так. Я двічі повторювати не буду. Залиш мене і Габріеля у спокої. Ти ще не знаєш, на яке пекло може перетворитися твоє життя. Залишишся без роботи, без житла і без друзів. А не відступиш - то і без свободи. Я докладу до цього усіх зусиль. Повір! Втрачати мені нічого. А таких як ти потрібно завчасно ставити на місце. Задля твого ж добра.

Хлопець нервово ковтнув слину. 

- І що ж ти, переселенко, можеш зробити? - мовив він, ховаючи страх за самовпевненістю.

- Краще тобі цього не знати… - злісно прошепотіла Юля.

Машина Карлуша під’їхала до дому. Дівчина відпустила сорочку і, кинувши ще один гнівний погляд на Кріштіану, пішла до автомобіля, де на неї вже чекали.