Ньюбі Райтер - Де трава зеленіша, Ньюбі Райтер

- З батьками Мігеля вже познайомилася?

- Ні, адже мій чоловік - сирота. Як і я…

- Тож дві самотні душі знайшли одна одну? - підбадьорливо мовила Юля.

- Саме так, - погодилася, посміхаючись, Віра.

- Радію за вас, а особливо за тебе, Віруню!

- Дякую, моя хороша, - відповіла подруга. - І ще одне… Ми запросили Антоніо… І він прийде не один… Сподіваюся, ти не проти?

- Ні, не проти, - мовила Юля. - Знаєш, мені вже якось і байдуже. Звісно, неприємний осад від усієї ситуації залишився, але якихось почуттів, навіть якщо вони й були присутні, у мене до нього немає. Все у минулому, так що не хвилюйся.

- Фух! - видихнула Віра. - А то я вже думала, як це воно все буде…

- Ти повинна зараз менше думати за інших, і більше за себе та своє немовля. А весілля повинне стати лише ще однією радісною подією у твоєму житті. І я намагатимусь тобі в цьому допомогти, як зможу.

- Дякую, моя хороша! Я знала, що на тебе можна покластися! Про таку подругу я могла лише мріяти!

- Навзаєм, Віруню!

Коли Юля поклала слухавку, вона сіла на ліжко, щоб осмислити все щойно почуте. За свою подругу раділа безмежно. І той факт, що Віра носила під серцем дитину від коханого чоловіка, додавало ще більше трепету в її серці. А що ж її коханий чоловік? Габріеля вона знайомити з усіма своїми знайомими поки не хотіла. Та й Карлушу, який теж буде присутній на святкуванні, не варто знати, що у двох його працівників, романтичні стосунки. Але як все це пояснити Габріелю? Ще й так, щоб той не образився? Відповідей на ці питання Юля не знала. Але вона була впевнена в одному: “Ранок покаже, що вечір не скаже”. Тож їй хотілося сподіватися, що завтра у неї будуть усі відповіді.

*  *  * 

Після роботи Габріель, як завжди, пішов до каналу, щоб зустріти свою кохану та провести з нею решту вечора. Взимку сонце сідало швидко, і надворі було темно. Раптом з-за рогу назустріч йому вийшов високий юнак і попрямував до нього.

- Вечір добрий! - мовив незнайомець, перегороджуючи Габріелю шлях.

- Добрий… - відповів той, все ще не розуміючи, що від нього хочуть. - Ми знайомі?

- Ні, але це можна і виправити, - мовив той і ні з того ні з усього вдарив співрозмовника кулаком у живіт. Габріель від несподіванки та болю скрутився.

- Не хочеться тобі пояснювати двічі, друже, - мовив незнайомець, - тож скажу лише раз - мені не подобається, що ти вештаєшся біля моєї потенційної дівчини. Так що раджу поки по доброму, ти це завершуй! Скажи, що у вас різні інтереси чи ще щось придумай! І щоб я тебе біля її дому більше не бачив! Зрозумів?

Габріель не відповів, за що отримав ще один сильний удар в живіт. 

- Я не почув відповіді?

- А якщо я не зрозумів? - знову удар.

- То наступного разу тебе зустріну не лише я, а й кілька моїх друзів. Не раджу зі мною жартувати, друже, бо…

Незнайомець не встиг договорити, адже на вулицю раптом вийшли два поліціянти у формі. Помітивши їх, він зник так само швидко, як і з’явився. Габріель помалу підвівся. Всередині все боліло. А в голові роїлося безліч думок. Він не може розлучитися зі своєю дівчиною. Не зараз. У них все чудово. Однак перспектива бути побитим теж не радувала. Що ж, подумає про це пізніше. А зараз треба було йти до Юлі, інакше хвилюватиметься, що кудись пропав.

Дівчина вже чекала його біля кав’ярні.

- А ти забарився! - мовила вона весело, побачивши юнака.

- Вибач, Юлечко, - відповів той, намагаючись виглядати природно, - щось запрацювався. Ходімо всередину?

Замовивши каву та тістечка, вони сіли біля вікна і жоден з них не міг почати розмову.

- Хотіла тобі розповісти, - порушила тишу Юля, - що моя подруга Віра виходить заміж наступного тижня на Різдво.

- Чудово… - Габріель слухав у пів вуха. - Мої вітання молодятам…

- Та ні, ти не зрозумів, я буду її дружкою, поїду в Назаре, тож мене не буде тут на Різдво!

- Нічого страшного, я навіть радий! - мовив хлопець, чим остаточно заплутав Юлю.

- Ти не хотів проводити зі мною Різдво? - в її голосі були нотки розчарування.

- Не зовсім так, кохана, - почав пояснювати Габріель. - Просто в моїй родині це свято - сімейне. Та й у багатьох португальців також. Тож я святкуватиму з батьками та родичами, що до нас приїдуть.

- А мене запрошувати ти й так не збирався, правильно розумію?

- Ти ж знаєш нашу ситуацію… Якби ці стосунки були б не на пів року, я б уже познайомив тебе з усіма…

- Я все розумію, не хвилюйся… - щось неприємне все ж лізло у душу, хоча Юля намагалася це ігнорувати. - З тієї ж причини я не запросила тебе зі мною на весілля. Карлуш буде там, тож не хочеться, щоб він знав…

- То у нас все гаразд? - перепитав Габріель. Розмова явно не клеїлась.

- Так, все чудово, - мовила Юля, намагаючись вичавити з себе посмішку.

- Давай так, ми проведемо зі своїми близькими Різдво, а ось Новий рік відсвяткуємо разом. Згода?