Мішель Фейбер - Книга дивних нових речей

— Дам раду з похороном?

— Даси раду... з будь-чим. — Ґрейнджер стиснула руками кермо і глибоко зітхнула. — Із будь-чим.

Якийсь час Пітер сидів мовчки. За вікнами далі миготів краєвид. Густі пахощі білоквіту в різних формах почали просякати з багажного відділення в кабіну й невдовзі заполонили її.

«Дорогий Пітере, — писала Беа. — Ми у великій біді».

Пітер роздягнувся, але досі не встиг помитися. Він сидів голий у своїй кімнаті, і на шкірі в нього виступили сироти: «У великій біді».

Його дружина написала й надіслала йому ці слова два тижні або, якщо бути точнішим, дванадцять днів тому. Перші дві доби його перебування в поселенні вона мовчала, очевидно свідома того, що Пітер зможе прочитати її листа, лише коли повернеться. І, попри це, третього дня Беа таки написала. Вона написала ще одинадцять повідомлень, й усі вони зберігалися в яскравих комірках унизу екрана. На кожній комірці стояло число — дата, коли було надіслано листа. Для його дружини всі ці листи вже стали історією. Для Пітера ж вони були застиглим теперішнім, яке йому лишень належало пізнати. У голові Пітерові гуділо: він прагнув відкрити листи негайно, одинадцятьма швидкими ударами пальців розламати всі ці комірки, і водночас він знав, що прочитати зможе їх тільки по черзі.

Пітер міг почати читати листи ще годину тому, в машині, коли повертався з поселення. Але Ґрейнджер була в такому дивному настрої, що йому не хотілося просити її повідомити, коли вони під’їдуть до аміківської бази достатньо близько, щоб «постріл» міг працювати. Хоча загалом Пітер не був потайний і сором’язливий, він почувався ніяково від думки, що глибоко особисте листування з дружиною доведеться читати, сидячи поруч із Ґрейнджер. Раптом Беа необережно згадає про щось інтимне? Щось, пов’язане зі сексом? Ні, краще вже стримати свою нетерплячку й дочекатися, коли він буде сам.

Увійшовши до своєї кімнати, Пітер роздягнувся, сповнений рішучості насамперед стати під душ. Останні кілька тижнів, працюючи з оазянами й ночуючи просто неба, він звик до поту й пилюки, але поїздка назад на базу в машині з кондиціонованим повітрям знову пробудила в Пітера усвідомлення того, який він брудний. Чоловік добре пам’ятав це відчуття ще з часів свого безхатнього проживання, коли хтось запрошував його до свого чистісінького дому, а Пітер сидів на самому краєчку канапи зі світлого велюру, соромлячись того, що може замастити її своєю брудною дупою. Тож, зайшовши до свого номера, він вирішив, що, доки «постріл» розігрівається, проводить стандартну перевірку своїх електронних нутрощів, Пітер встигне швиденько помитися. Однак листи Беатріс несподівано завантажилися миттєво. І ця їхня раптова поява стримала Пітера, змусивши немитим сісти за «постріл».

Ми у великій біді, — писала Беа. — Я не хочу турбувати тебе, коли ти так далеко і нічим не можеш допомогти. Але все летить у прірву. Звісно, я не маю на увазі нас із тобою, милий. Я маю на увазі все загалом, усю країну (мабуть). У нашому місцевому супермаркеті більшість полиць порожні, на них лише наліпки з вибаченнями. Учора не було ані свіжого молока, ані хліба. Сьогодні зникло все ультрапастеризоване, підсолоджене й згущене молоко, розібрали навіть забілювач кави. Немає вже ні мафінів, ні бубликів, ні коржиків, ні чапаті[35] — анічогісінько. Я чула, як у черзі двоє затято сперечалися стосовно того, скільки паковань заварного крему має бути дозволено купувати одній людині. Згадувалася «моральна відповідальність».

У новинах кажуть, що проблеми з постачанням харчів виникли через безлад на дорогах після землетрусу в Бедворті, що стався кілька днів тому. Судячи за тим, що показують, це схоже на правду. (Ти ж знаєш, як розчахується верх пирога, коли він надто швидко сходить у духовці? Саме такий вигляд має довгий відрізок шосе М6.) На інших дорогах зараз, певна річ, суцільні затори від машин, що поїхали в об’їзд.

Але, з іншого боку, якщо подумати, то південніше зони землетрусу мало би бути достатньо пекарень і молочарень. Я маю на увазі, що ми не настільки залежні від вантажівок, які їдуть по М6 аж із Бірмінгема, щоб привезти нам буханець хліба! Я підозрюю, що все це — просто свідчення того, як невміло супермаркети провадять свої справи; б’юся об заклад, вони просто не здатні так швидко перелаштуватися на інших постачальників. Якби ринку дозволили реагувати на такі події органічніше (гра слів тут випадкова), то, я певна, пекарні й молочарні в Саутгемптоні чи деінде залюбки скористалися б можливістю.

Хай там як, землетрус у Бедворті — це тільки частина всієї історії, хай що там розповідають у новинах. Труднощі з постачанням харчів виникли вже давним-давно. А погода стає дедалі дивнішою. Тут у нас тепло й сонячно (хвала Господу, килими нарешті просохли), а в інших місцях пройшли аномальні зливи з градом, таким великим, що позабивало людей. Людей позабивало градом!

Мушу сказати, для новинарів це був вдалий тиждень. Їм не бракувало захопливих сюжетів: землетрус, град, ще й — увага, приготуватися! — мальовничий бунт у середмісті Лондона. Усе почалося з мирної акції протесту проти воєнних дій у Китаї, а закінчилося підпаленими машинами, вуличними бійками, кийками поліціянтів — увесь набір. Навіть кадри того, як потім прибирають вулиці, вдалися на славу: з кам’яних левів на Трафальгарській площі скрапує штучна кров (червона фарба), а бризки справжньої багряніють на асфальті. Оператор, мабуть, ледь не впісявся від захвату. Мені прикро, що мої слова можуть видатися цинічними, але наші ЗМІ збуджуються неймовірно від отаких подій. Ніхто, здається, не засмучується, моральних обмежень жодних, для них це лише найсвіжіші новини, насичені видовищем. А доки ці фотогенічні нещастя відходять у минуле, звичайні люди живуть далі, щосили намагаючись змиритися зі щоденними негараздами.