Мішель Фейбер - Книга дивних нових речей

давно загоєних, однак незгладимих. Історія, написана на тілі. Він знав багато людей, які заподіювали рани самі собі. Вони завжди були прекрасними. Дивлячись на шрами Ґрейнджер, Пітер уперше усвідомив, що вона прекрасна також.

12

Майже напевне, саме тоді це й сталося

Двигун вуркотів, машина везла Пітера у, як висловилася Ґрейнджер, цивілізацію. Повітря в кабіні було прохолодне й чисте. Несподівано для Пітера краєвид зовні перемінився. Не одну сотню годин земля під ногами була єдиним незмінним довкіллям для його повсякденної діяльності — сталим і тривким під однотонним небом, знайомим до найменшої дрібнички. Тепер мерехтливі образи за тонованими вікнами здавалися йому якимись нереальними. Пітер притулився обличчям до скла і спробував озирнутися назад, щоб побачити поселення ще раз. Але воно вже зникло з очей.

Ґрейнджер вела машину як зазвичай, із безтурботністю й упевненістю майстра своєї справи, але, здавалося, щось її непокоїло, дратувало. Тримаючи кермо, жінка водночас барабанила по клавішах приладової панелі, змушуючи цифри й символи танцювати на смарагдовому екрані. Ґрейнджер потерла очі, часто закліпала і, очевидно вирішивши, що на її контактні лінзи занадто сильно дме, переналаштувала кондиціонер.

Як дивно було знову опинитися в машині! Усе своє життя — розумів він це чи ні — Пітер провів у машинах. Сучасні будинки були машинами. Торгові центри були машинами. Школи. Автомобілі. Потяги. Міста. Усе це хитромудрі технологічні споруди, всередині яких лампочки й двигуни сполучаються між собою дротами. Ти вмикаєш їх і більше про них навіть не замислюєшся, тимчасом як вони розніжують тебе своїми штучними послугами.

— Схоже, ти став королем Міста Потвор... — недбало зауважила Ґрейнджер, а потім, не встиг Пітер дорікнути їй за грубість і неповагу, додала: — Як, без сумніву, сказав би дехто з моїх аміківських колег.

— Ми працюємо разом, — відповів Пітер. — Оазяни і я.

— Ти так кажеш, ніби ви працюєте одне для одного. А натомість вони роблять саме те, що потрібно тобі, хіба не так?

Пітер упівоберта глянув на Ґрейнджер. Жінка не відривала погляду від місцевості попереду. Пітер не здивувався б, якби побачив, що вона жує жуйку. Це цілком відповідало б її тону.

— Вони прагнуть більше дізнатися про Бога, — промовив Пітер. — Тому ми будуємо церкву. Звісно, будівля не обов’язкова: молитися можна будь-де. Але церква допомагає зосередитися на спілкуванні з Богом.

— Одразу видно, що це вам не жарти, еге ж?

Знову Пітер обернувся й поглянув на жінку, цього разу пильно й вимогливо, доки вона не відповіла йому скісним поглядом.

— Ґрейнджер, — запитав він, — чому мені здається, ніби ми помінялися ролями? А саме під час цієї нашої розмови. Адже це власне ти — працівник гігантської корпорації, яка заснувала тут колонію. А пастор із лівацькими поглядами — це я, і саме мені належить перейматися тим, чи цих куцанів, бува, не визискують.

— Гаразд, — легко погодилася Ґрейнджер, — намагатимуся бути стереотипнішою. Може, кава зарадить.

Жінка взяла з підлоги термос і притулила його так, щоб не впав, до свого стегна. Тримаючи кермо лівою рукою, правою вона спробувала зняти щільно закручений ковпачок. Її рука тремтіла.

— Дозволь допомогти.

Ґрейнджер простягнула йому термос. Пітер відкрутив ковпачок і налив жінці масно-коричневої рідини. Кава вже охолола, тож не парувала.

— Ось, тримай.

— Дякую, — сказала Ґрейнджер і відсьорбнула. — Але ж і гидота!

Пітер засміявся. Зблизька обличчя жінки здалося йому якимсь дивним. Вродливим, однак несправжнім, схожим на ливарну форму для обличчя пластмасової ляльки. Губи були занадто бездоганними, шкіра — надміру блідою. Але, може, в усьому була винна золота заграва на сході; можливо, Пітер за ці останні триста шістдесят вісім годин так звик до вигляду оазян, що почав сприймати їхні обличчя як норму. А Ґрейнджер у цю норму не вписувалася.

— Слухай-но, я щойно ось про що подумав, — мовив Пітер. — Ці ліки, які ти возиш, їх же призначено саме для оазян, так?

— Так.

— Але мені здалося, коли ти говорила з Обожнювачем Ісуса Номер Один...

— Обожнювачем кого?

— Обожнювачем Ісуса Номер Один. Це його ім’я.

— Це ти так його назвав?

— Ні. Це він сам себе так назвав.

— Он як!

Обличчя жінки не виражало нічого, тільки, можливо, десь у кутиках рота заблукала глузлива посмішка. Пітер не був певен, чи то Ґрейнджер геть не схвалює його дій, чи то просто вважає всю цю справу безглуздою.

— У будь-якому разі, — правив своєї Пітер, — коли ти казала про діабет, мені здалося, що оазяни навіть гадки не мають, що таке той діабет. Навіщо ж тоді давати їм інсулін?

Ґрейнджер допила каву й накрутила ковпачок на термос.

— Мабуть, мені просто не хотілося його викидати, — відказала вона. — Інсулін був не для оазян, а для нас. Але нам він більше не потрібен. — Жінка замовкла на кілька секунд. — Северин помер.

— Северин? Той чоловік, із яким я летів?

— Ага.

— Він діабетик?

— Був діабетиком.

Пітер спробував пригадати той переліт із Северином. Здавалося, це було в якомусь іншому житті, значно давніше, ніж кілька тижнів тому.

— Коли він помер?

— Минулої ночі. Тут це нічого не пояснює, я знаю. Ближче до кінця ночі. — Ґрейнджер поглянула на годинник. — Вісімнадцять годин тому. — Вона помовчала ще якусь хвилю. — Тобі проводити похорон. Якщо маєш бажання, себто.

Пітер спробував знову подумки повернутися до тих часів, коли перебував у товаристві Северина. Пригадав, як Бі-Джи запитав Северина, якої той віри, а той відповів: «Ніякої. І так воно буде й надалі».

— Може, Северин не хотів би ніякого обряду? Він не сповідував жодної релігії.

— Багато хто не сповідує жодної релігії. Але річ у тому, що ми не можемо просто так укинути мертву людину до крематорію, навіть не попрощавшись із нею.

Якусь мить Пітер порозважав над цим.

— А можеш... е-е... хоча б натякнути мені, прощання якого гатунку більшість працівників сприймуть...

— Цілковито на твій розсуд. У нас є католики, є баптисти, є буддисти... Назви будь-яку релігію — у нас трапляться її послідовники. На твоєму місці я не сушила б собі цим голови. Тебе вибрали, тому Що... Ну гаразд, скажімо так: якби ти був фанатичним п’ятидесятником чи фанатичним будь-ким, тебе тут не було б. Хтось докладно переглянув твоє резюме і вирішив, що ти даси