Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

А можливо, двадцять метрів і я розчинюсь у безвихідь?

Двадцять метрів і я попіл.

Скала. Обрив. Внизу вода. Ліси. А з іншої сторони траса, по якій ми приїхали машиною в цей великий клуб.

— Принцепі, якщо спуститись вниз, то я дойду до річки, яку можна перейти і добігти до мого лісу. Не обов'язково пригати в обрив і розбиватись, — з мого ока потекла сльоза, — Знову! Знову я думаю про свою смерть і мої сльози стікають, ледве зупиняючись. Але тепер мені є вісімнадцять, я можу робити все, що захочу. Спочатку сварка з батьками, тепер Кеншін... Чому я повинна переживати за їх реакцію, якщо їм так начхати на те, що відчуваю я після їх вчинків? Ну чекай мене, ліс, я йду.

Я підіймаюся із землі і розганяючись, біжу вниз по стежці. Ноги плутаються, але я тримаюся. Практично добігла, але... Дідько! Шпотаюсь об ногу і скочуюсь до рівнини. Боляче... Але я встаю, ледве як, але встаю і напрявляюся до ріки. Підхрамуючи, тільки захотіла ступити крок у воду, як щось різко мене ловить і пригортає до себе. Запах... Не сказала би, що знайомий... І не сказала би, що не змушує серце битись... Мабуть, я відчувала його дуже давно...

— Ну і що ти задумала?

А голос... Голос ледь не змусив моє серце зупинитися на віки вічні. Так змінився. Став грубшим. Але я його ні з ким не сплутаю.

Різко повертаю голову до обличчя мого шпіона і, очима, наповненими шоком, вдивляюсь в кожен міліметр, чи не сон це.

— Ну? Чого мовчиш?

— Задумала втекти від того, що робить мене нещасною.

— Навіщо тікати від проблем, якщо їх можна вирішити?

— А навіщо щось пробувати змінити, якщо я у своєму житті, в кінці кінців, не можу зробити ось так? — руками обгортаю його плечі, притуляючись тілом блище.

Вже навіть не чекаю взаємності, просто насолоджуюсь своїми ілюзіями, які, здається, виправдалися. Відчуваю, як мене обіймають ще сильніше, притискають до самої душі. Він дихає мені у вухо. Згадую як він мене цілував... Із задоволенням би зараз відчула це...

Він залишає обійми в секунді назад і торкається моїх губ великим пальцем. Я вдивляюсь йому у вічі, як ніколи, глибоко, догадуючись, що зараз відчую саме той такт поцілунку, за яким я так скучила.

Серце в п'ятки зжимається коли знову чую рідний голос:

— В тебе кров тут. Певно гарно гепнулась.

— Вмієш ти всю маліну перебити. — з мило-незадоволеною «моською» сказала я.

— А що, ти думала, що я тебе хочу поцілувати?

— Ну припустимо... Але я не хочу, щоб ти робив це через те, що я хочу. Я хочу, щоб ти це по своїй волі зробив.

— А хто сказав, що я буду це робити?

— А, ну так... — тихенький голос і опущені очі вернулися в реальність.

Кірі, серйозно думала, що ти попала в казочку, де все від тебе залежить? Це все та ж реальність. Пора тобі, дійсно, навчитись не залежати від людей, навіть таких потрібних, як він.

Мене різко пригортають до себе, і попадають прямо... в губи. Мої зіниці збільшуються. Шок. Це найпрекрасніший шок у моєму житті. Моє серце настільки може бути зігріте тільки ним одним.

Його посмішка закінчила цей процес. Я вдивляюсь у неї... Я щаслива, що так сталось, але більше ніж впевнена, що це нічого не означає.

— Пошкодував мене? — зі смутком та легкою усмішкою запитую.

— Ні, захотів.

~ THE END ~