Ярл Конг - Вагітна від чоловіка сестри, Ярл Конг

Розділ 30

- Агов, з тобою все добре? - Занепокоєний голос Ніколаса повертає мене в цю реальність, з якої я вже потроху почала вислизати, вкотре ризикуючи втратити свідомість.

- Ага, - хоча не впевнена. Зовсім ні.

- Точно? Може, зупинитися? - І чоловік скидає швидкість, ладен по першому моєму слову десь стати.

- Ні, не треба... Все в порядку, - думка про те, що мені доведеться наступні два, а то і більше днів провести знову в лікарні, працює як протвережуючий ляпас, тож випрямляю спину, намагаючись вдати, що все гаразд. - А що з моїми батьками?

- Так а що, батьки як батьки, в хорошому сенсі цього слова, - сподіваюся, що це сказано не лише задля того, щоб мене вгамувати, а з ними й насправді все окей, і мої нерви передчасні та необґрунтовані. - Просять за свою дитину, навіть якщо та повністю винна й має понести покарання.

- В якому плані? - Я спілкувалася в ці дні з мамою. Ми мали хоч і короткі, але розмови. Вона була засмучена, морально розбита, але коли я запропонувала приїхати, то відповіла, що не потрібно підриватися, бо поки що нічого не зрозуміло. Йде слідство і, можливо, Альбіна просто отримає адмінпокарання. Кругленький штраф. Ну, тобто все те, про що і говорив Ніколас, і що загрожує, коли розбиваєш вітрину магазина.

- В плані, що я їм все розповів.

- Все-все? - Тут же з мене виривається, і я круглими очима, розміром з великі персики, або маленькі диньки, витріщаюся на чоловіка, не вірячи своїм вухам, сподіваючись, що мої очі-фрукти не підведуть.

- Про Альбіну - все. Про нас - поки що нічого. 

- І що батьки? - Моя подяка до Ніколаса зростає в геометричній прогресії, оскільки я б довго наважувалася розповісти про сестру. І не впевнена на всі сто відсотків, що все-таки б наважилася це зробити. Вона така сама донька як і я, батьки так само вкладали в неї свій час, зусилля та всю любов, і хоч Альбіна часто заявляла, що мама з татом мене люблять більше, що я їхня улюблениця, це маячня. Цілковита нісенітниця. Потрібно знати наших батьків, щоб усвідомлювати, що такого поділу не могло трапитися в нашій родині. А оскільки Альбіна це допускала, то, можливо, і докотилася до того дна, в якому наразі знаходиться?

- Ошелешені, прибиті, і загалом не вірять, що їхня донька на таке здатна. 

- Чого і слідувало очікувати, - виголошую вголос свої думки, бо якби сталося інакше, то це були б не мої батьки. Не ті люди, котрих я знаю та шалено люблю.

- Так, але проти фактів не попреш, і коли я продемонстрував відео з камери будинку, який підпалив той нарк, свідчення самого нарка, то їм довелося прийняти реальність.

- І? - Серце кров'ю обливається, варто уявити, як мама ридає, а татове волосся сивіє на очах, коли вони усвідомлюють, що натворила їхня старша донька.

- Попросили не виставляти всіх звинувачень проти цієї зміюки. Повністю не ламати життя тій паскуді. Дати їй шанс виправитися.

- Їх можна зрозуміти, як не крути, вона їхня дитина, - від мене не приховується те, як пальці Ніколаса стискають кермо, як його вилиці напружуються так, що об них можна порізатися, і я усвідомлюю, що злість чоловіка стосується вчинку дружини. Точніше того, що вона мені могла зашкодити. Скалічити. Вбити. Знищити.

- В будь-якому випадку як мінімум на наступні сім років це стерво буде жерти одну баланду та зустрічати кожен ранок через призму решітки. А коли вийде, то нехай тільки спробує наблизитися до тебе... 

Він порве її. Особисто стисне горлянку пальцями, як зараз стискає кермо автомобіля. Знищить її, як вона одного разу хотіла знищити мене. Ось тільки Альбіні так не пощастить, як поталанило мені. Ніколас доведе справу до кінця, і в'язниця здасться раєм для сестри, у порівнянні з тим, що влаштує їй колишній чоловік...

- То що будеш їсти? Піца? Суші? Чи щось з м'яса? Риба? - Як зразковий офіціант, Ніколас перераховує всі можливі варіанти вечері, коли ми вже опиняємося у квартирі, простягаючи мені телефон з відкритими ресторанами цього міста.

- Якщо чесно, то нічого не хочеться, - в ці два дні я вдосталь наїлася. По-перше, це була єдина розвага в тих білих до нудоти стінах. А, по-друге, Аркадій Степанович постійно дзижчав мені на вухо, що варто добре харчуватися. Навіть не для себе, а заради дитини та її нормального росту. Тому їжа це остання, про що я наразі могла думати. Сестра. Її потенційний та реальний термін ув'язнення. Батьки. Їх моральний стан. Ніколас. І ми з ним. Це все було в моїй голові, і для наїдок там місця явно не вистачало.

- Отже, замовляємо все, а там вже вибереш, чого душа бажає. Але ти точно поїси, це навіть не обговорюється!

- Окей, давай якусь рибу. На твій смак, - він і так зробив задля мене достобіса, ще більше нахабніти, спустошуючи його гаманець (в чому я теж, до речі, замішана) не хочу.

- Риби буде замало. Додамо ще якийсь стейк, і ось це, наприклад, ризотто, - чоловік один за одним позначає квадратики навпроти страв, явно збираючись влаштувати такий собі міні фуршет. Або і не міні, судячи з того, як його пальці надалі відправляють смаколики в кошик. - Тобі потрібно відновити сили, а для цього необхідно добре харчуватися.

- Після чого відновити сили? Після двох днів споглядання в стелю та набридливих коментарів Степановича?

- Він просто добре виконував свою роботу, тож нічого на нього дутися, - Ніколас доповнює список замовлень ще пару десертами, від яких я насправді не відмовлюся, а після розвертається до мене, і в його погляді бачу голод. Тільки не на ґрунті пустого шлунку. - А у нас поки є час до приїзду кур'єра...

Отже, не здалося, він реально мене хоче, і тут же повертаюся на пів години назад, в машину, згадуючи про батьків, про те, що Ніколас все розповів про Альбіну, а про нас... Поки що нічого. "Нічого, але це поки що" - ось так би я перефразувала, оскільки усвідомлюю, що він прийняв рішення, і воно остаточне. Як і те, чим він збирається зайнятися до приїзду страв з ресторану.

- Зачекай... стій..., - мугикаю, намагаюся відірватися від губ чоловіка, якими він  захоплює мої вуста, і усвідомлюю, що програю цю боротьбу. Як тоді. В тому будинку. Коли розум втік, а емоції прийшли робити погоду, по-господарськи заявляючи про свої права. - Не можна...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍