Хіроакі Куромія - Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Проте не тільки Сталін і його кліка помічали озлобленість серед населення. Американець Джон Скот у 1930-х рр. кілька років працював у Магнітогорську (на гігантському металургійному заводі на Уралі) разом із розкуркуленими та іншими репресованими. Добре проінструктований американським посольством у Москві, Скот 1938 р. писав конфіденційні рапорти до Державного департаменту США. В одному з них (у 1938 р.) Скот розповідав: «Я бачив одного разу, як селянин вдарив ломом по генератору і, посміхаючись, добровільно здався озброєній охороні». Скот подумав: «У разі війни, інтервенції чи внутрішнього повстання може постати гостра проблема з куркулями. Якщо ж ніякої кризової ситуації в найближчі десять років не виникне, я думаю, що ця група асимілюється з основною масою людності, бо старі вже помруть, а молоді значною мірою позбудуться почуття озлобленості й нижчості»; «нині їх [спеціалістів] тероризують, але за кризової ситуації вони можуть стати загрозою для диктатури»[1220].
На загальній атмосфері суспільства великою мірою позначалася загроза війни. В червні 1938 р. Л. М. Каганович, виступаючи на партійній конференції в Донбасі, сказав, що в цьому реґіоні багато куркулів, ворогів і шпигунів. Якби їх не знищували, «мы бы наверняка уже войну имели бы». Сталін, партія і НКВС винищували ворогів, не боячись, що це набере розголосу в світі, відсуваючи, таким чином, війну[1221].
Звісно, заяви Сталіна і його спільників про існування численних ворогів були політично доцільним заходом. Творячи «ворогів народу» зі своїх політичних противників, Сталін знищував їх і політично, і фізично. Але він не був усевидящим, не вмів читати думок своїх, начебто вірних, соратників, що, як підозрював він, в критичний момент могли повстати проти нього. Ось чому йому довелося знищити так багато своїх прихильників. І тут цілком слушна аналогія з інквізицією: «Що жорстокіше переслідували відьом, то більше їх ставало»[1222].
Спогади близьких спільників Сталіна часів великого терору підтверджують цю думку. Каганович, наприклад, вважав, що якби Сталін не помер, він би визнав свої помилки. «Ми винні в тому, що пересолили, гадали, що ворогів більше, ніж їх було насправді». Або: «Все-таки великий терор виправдав себе, бо “п’яті колони” існували, і, якби їх не ліквідували, фашисти перемогли б Радянський Союз»[1223]. Майже в такому самому тоні Молотов переконував, що «Сталін перестраховувався». Не було прямих доказів, наприклад, що Тухачевський — німецький аґент, але він був «небезпечним», і «я не певен, що у важку хвилину він повністю залишився б на нашому боці». Молотов вважав, що докази не такі вже й важливі, бо «нема диму без вогню». Молотов виправдовував і себе, і Сталіна: «Хай злетить зайва голова, але не буде сумнівів під час війни і після війни». Терор тоді був необхідним і неминучим... «його неможливо було провести без помилок»[1224].
Як і 1917 р., коли термін «буржуй» став усеохопним, у часи великого терору його місце посіли терміни «ворог», «ворог народу», «німецький (польський, японський) шпигун», «зрадник». Маніпуляція свідомістю завжди становила невіддільну частину політики, і, як і 1917 р., цими небезпечними термінами маніпулювало керівництво. Проте люди думали по-своєму і по-своєму їх розуміли. Коли Донбасом пішли чутки, буцімто Молотова й Кагановича заарештовано, повсюдно заходилися знімати зі стін портрети «ворогів»[1225]. Всеохопність образу «ворога» спричинила ситуацію, за якої полювання на нього стало ризикованим і хаотичним. Дехто просто не міг повірити, що все це насправді відбувається. В Москві робітниця текстильної фабрики О. І. Нікітіна, член партії зі стажем, відкрито виступила на фабричних зборах у червні 1937 р.: «Кажете, всі зрадники. Невже Ленін зовсім не мав очей, не бачив людей, які жили навколо нього». Нікітіну ув’язнили на десять років[1226].
Добре ілюструє народне сприйняття образу ворога лист робітника Петрова, написаний в Артемівську 25 травня 1937 р. (його підписали ще чотирнадцять чоловік) і адресований (номінальному) главі держави М. І. Калініну:
«Михаил Иванович, сообщаю я Вам, что у нас в Артемовске сейчас что-то ужасное творится, исключают из партии пачками старых большевиков. Кто троцкист — секретарь горпарткома Копычин, к-рый сам крал все, что возможно. Обстановку ему навезли. Златкин и Эскин весь жилстрой вытащили ему и Ольховскому, председателю горсовета. Копытин и О. ездили в село, и, чтобы проводить там собрание, они устраивали пьянку и оргии. За что были представлены Макагон, Головко и Костов к высшей награде за то, что они крали все, как муку, масло, сало, птицу, и доставляли Копытину, а те, которых надо было представить к награде, — тех он исключал, и вот теперь их поссылали. Это справедливо? У нас сняты с партии и сосланы по заданию Копытина как Плотников, Ераненко, Рычков, Абрамов, Рабинович и много еще. Это партийцы, жертвы Копытина троцкиста, который насиловал девушек да устраивал пьянку, почему-то ему ничего. Рабочие требуют, чтобы вы проснулись и посмотрели, что здесь творится. Здесь гнездо троцкистов, которое не открыто. Как может быть открыто, когда нач-к наш НКВД делал так, как ему говорил Копытин? Разве это допустимо, чтобы Шелученко вместо того, чтобы следить за Копытиным, как он исключает, он сам ему помогал, жертв у нас сейчас очень много безвинных».
Петров запитує, чи допустимо знущатися з більшовиків у «робітничій республіці», і пише далі:
«Я вам сейчас приведу пример, сколько у нас сейчас есть троцкистов: Сахронов, Зоз, Борщов, Лагерь, Ольховский, Куроедов Иван, Передерников Андрей, Ткачев, Копытин, Стасикевич, Энтин, Жаркий, Ветков, Бурьян, Селезнев, Зубрицкий, Орлик, Зелекман, Максименко, Пыслинко, Онищенко и очень много, я знаю, но их не забирают и не сажают, п. ч. они нужны, чтобы съедали старых верных большевиков. Я писал Петровскому, но результата нет. А тех, что посажали и поссылали напрасно, семьи их поразоряли и обнищали. Разве это допустимо? Значит, пусть безвинные страдают, а предатели наши расхаживают. Почему вы не пошлете сюда человека, чтобы здесь действительно раскрыть гнездо? В горсовете ОСО работал Ярошенко и работу наладил, а теперь в горсовете ОСО бардак завели и развал и ничего. Это допустимо? А кто работал честно, то поверили предателям и все равно их сослали. Это не вредительство? Почему не заглянуть, что здесь творят вредители? Земля стонет, что посажали верных вояк, а наши предатели расхаживают. Почему это так? Надо разбираться, а у нас не разбирают, п.ч. и в областном суде есть, наверное, изменники. И нет никому дела. Мы, рабочие, просим, чтобы здесь открыть заразу эту и искоренить, а напрасно наши рабочие, что воевали, пусть не страдают. Это все мерзавец-троцкист Копытин пусть ответит и выдаст своих троцкистов, ему
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія», після закриття браузера.
