Хіроакі Куромія - Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ні, я зборищ віруючих не проводив.
— Ви давали Сафроновій накази проводити нелеґальні зборища в домівках віруючих?
— Ні, я не давав Сафроновій таких наказів.
— Ви кажете неправду. Слідство має матеріали, які свідчать, що ви організовували нелеґальні групи віруючих і вели серед них антирадянську, пораженську й фашистську аґітацію. Ви підтверджуєте це?
— Ні, не підтверджую. Я наполягаю, що не створював ніяких груп...»
Малюнок 6.4. Сторінка протоколу допиту Мухи, листопад 1937 року. АУСБУДО, № 21979-пф, арк. 18.
Однак, незважаючи на стійкість підсудного, 3 грудня 1937 р. Муху засудили до розстрілу[1200].
Значно легше було зламати організовану релігію, ніж боротися з релігією, що пішла в підпілля. Як пояснював Іванов, було багато мандрівних попів, які діяли на Донбасі, найвигіднішому місці для підпільників. Вони організовували гуртки молоді, здійснювали релігійні обряди, спільні молитви, переходячи з одного місця в інше. Окремі з них буцімто відраджували від сліжби в армії та участі у стахановському русі[1201]. Таємна служба вважала їхню діяльність антирадянською і контрреволюційною, а самих священиків — шпигунами[1202]. Заарештовано їх було «дуже багато», але на їхнє місце невдовзі з’являлися нові. Особливо впливовими на Донбасі були баптисти[1203].
Терор, що сам себе вів до поразки
Масовий терор тривав аж до кінця 1938 р. У вересні 1938 р. в одному лише Ворошиловграді розстріляно щонайменше 1016 чоловік[1204]. У Донецьку 70 чоловік розстріляно 5 вересня 1938 р., 332 – 5 жовтня, 295 – 10 жовтня, 336 – 14 жовтня, 237 – 14 листопада, 134 – 17 листопада, 84 – 19 листопада. На цьому список не закінчується[1205]. 19 грудня 1938 р. С. А. Громов, сорокатрирічний шахтар з Амбросіївки, був заарештований і розстріляний того самого дня[1206]. Цей перелік можна продовжити, ad nauseum, аж поки знудить, до безкінечності.
Наприкінці 1938 р. Сталіну та його поплічникам стало ясно, що не можна й далі вести терор такими темпами, інакше буде винищений увесь народ[1207]. Сталін і Молотов у 1937–1938 рр. підписували накази про розстріли в шалених кількостях[1208]. Досі не з’ясовано, чи Москва санкціонувала кожен розстріл, чи ні, хоча великий терор 1936–1938 рр. був масовою кампанією, що спрямовувалася з Москви. Вона спонукала таємну службу та всіляких «мисливців» шукати тих ворогів, видавала їм «ліміти» по областях і республіках і санкціонувала зустрічні плани цих територій, що горіли завзяттям перевищити ці «ліміти». У Донецькій області (яка 1938 р. була поділена на Сталінську та Ворошиловградську області), первісний «план» перевиконано у п’ятнадцять разів[1209]. Якщо це свідчення правдиве, тоді з липня 1937 до кінця 1938 р. тільки в українській частині Донбасу розстріляно щонайменше п’ятнадцять тисяч чоловік.
Було щонайменше два фактори, що вели терор до поразки. По-перше, Сталін майже не стримував ескалації терору. З 1933 р., часу гострої внутрішньої кризи і воєнної загрози із Заходу й зі Сходу, він лише «сприяв полюванню» на «ворогів народу». Його настанови часто були доволі загальними, що давало змогу виявити певну ініціативу на місцях. Коли ж він віддавав чіткі накази (відомо принаймні про один випадок — липневі накази 1937 р.), таємна поліція і «мисливці на ворогів» ревно хапалися виконувати їх.
У такій важливій операції чаїлася внутрішня небезпека. Наприклад, у таємній службі дехто опирався кампанії масового терору. Тому Сталін усунув Ягоду, а згодом звелів його розстріляти. На пленумі ЦК в лютому — березні 1937 р. були обговорені такі доповіді: «Уроки шкідництва, диверсій і шпигунства японо-німецько-троцькістських аґентів у НКВС», «Уроки шкідництва, диверсій і шпигунства японсько-німецько-троцькістських аґентів у народних комісаріатах важкої промисловості та шляхів сполучення»[1210]. Наприкінці 1930-х років понад двадцять три тисячі службовців НКВС були репресовані за опозицію терору[1211]. Звісно, як і під час великого перелому (прискореної індустріалізації та масової колективізації), Сталін, щоб утриматися при владі і забезпечити втілення в життя своєї політичної лінії, віддавав перевагу надмірностям, а не поміркованості. Як і 1930 р., коли перелом уже відбувся, в разі невдачі він міг би перекласти відповідальність на інших.
Таким чином, багато вірних енкаведистів, які доклали стільки зусиль, тероризуючи країну, самі стали жертвами сталінського терору. Ось як зникали керівники українського НКВС: Балицького заарештовано в липні 1937 р. і розстріляно в листопаді[1212]; Леплевського заарештовано у квітні 1938 р. і розстріляно в липні[1213]; Успенський, боячись арешту, безслідно зник у жовтні 1938 р., однак згодом, 1941 р. його таки зловлено і розстріляно разом з дружиною[1214]. У Донбасі багатьох працівників НКВС, починаючи з Іванова й Соколинського, репресовано як польських і німецьких шпигунів[1215]. У листопаді 1938 р. Сталін усунув Єжова, і в лютому 1940 р. його розстріляли як шпигуна. Тоді (цитуючи відомого проектувальника у радянській авіації — Яковлева) Сталін сказав:
«Ежов мерзавец! Разложившийся человек... Звонишь к нему в наркомат — говорят: уехал в ЦК. Звонишь в ЦК — говорят: уехал на работу. Посылаешь к нему на дом — оказывается, лежит на кровати мертвецки пьяный. Многих невинных погубил. Мы его за это расстреляли»[1216].
Проте, за свідченням Дмитра Волкогонова, 12 грудня 1938 р., вже усунувши Єжова, Сталін з Молотовим підписали ще один наказ про розстріл 3167 осіб[1217].
Був ще один важливий фактор, що призвів до поразки терору. В певному аспекті це був «самопораженський» механізм диктаторства. В тридцятих роках усі форми вияву політичної свідомості, крім офіційної, були загнані в підпілля. Сталінська брутальна політика прискореної індустріалізації та масової колективізації відлякувала більшу частину населення. Але терор проти ворогів усе-таки мав прихильників серед певних груп людності. Проте катастрофа голодомору спонукала Сталіна запідозрювати не лише мільйони розкуркулених та інших невдоволених, а навіть найближчих сподвижників. Оскільки способів перевірки настроїв народу (наприклад, голосування, вільні вибори) не було, то й визначити справжню силу ворожих елементів було важко. Ось чому Сталін, Вишинський та інші вважали, що прихованих ворогів чимало і що їх стає все важче виявляти серед зовні лояльного населення.
Ця проблема гостра і для істориків. Немає «об’єктивної інформації», яка б містила свідчення про настрої населення. Вивчення справ репресованих переконує, що переважна більшість антирадянських і антисталінських висловлювань і жартів була витворена в надрах НКВС або ж силою вибита зі «свідків»[1218]. Слідчі нахвалялися, що вони викрили так багато контрреволюційних організацій «тільки завдяки копіткій роботі із заарештованими», хоча «я не мав ані найменших даних» [про існування цих груп][1219]. Це справді так, бо населення не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія», після закриття браузера.
