Ніклас Натт-о-Даг - 1793

якийсь інакший. Ніс з’їхав набік, синець такий під оком… А ви, пане Вінґе, щось їсте? Мені казали, що зараз модно бути блідим і худим, але це занадто… У вас такий вигляд, ніби ваш камзол і штани самі втекли з шафи.

Кардель щось буркнув, але змусив себе стриматися. Потоптався на порозі, струшуючи сніг з чобіт. Швальбе усміхнувся, показавши коричневі зуби.

— Ви, мабуть, прийшли побачитися з вашим небіжчиком, Карлом Юганом? Я так і знав, що повернетеся.

— Чому? — здивувався Кардель.

— У нас тут є видючі люди… Кажуть, що цей обрубок точно помститься. Кажуть, він тут повзає між могилами, а від нього світло йде, слабеньке таке, мерехтливе. І бурмоче щось, нерозбірливо. Тому я знав, що ви повернетеся. Щось він у цьому житті не закінчив.

Кардель подивився на Вінґе, і йому стало трохи легше — він ніколи не думав, що погляд напівмертвої людини може висловлювати стільки скепсису. Сам він не був такий впевнений, що це просто вигадки.

Вінґе вийняв гаманця і виклав на стіл кілька монет.

— Ми просимо вас відкрити могилу, пане Швальбе. Нам конче треба ще раз оглянути тіло. Для цього знадобиться окрема кімната.

На кладовищі кількома рядами вишикувалися голі липи, молоді ще, посаджені після великої пожежі. Вітер з затоки гойдає гілля, і в повітрі розлітаються легкі сніжинки. Все кладовище засипано снігом, могил не видно, але Швальбе впевнено веде їх невидимими доріжками, зупиняється, змітає ялиновою гілкою сніг і починає копати. Кайло, лом, лопата змінюються у звичному ритмі. Кардель дивиться на його роботу зі змішаним почуттям захоплення і незрозумілого йому самому страху.

Надворі холодно. Вінґе, спираючись на плече Карделя, притуляє до губ хустку, щоб не дихати крижаним повітрям.

— А тобі навіщо тут стояти? Іди в тепло, я скажу, коли виймемо Карла Югана.

Кардель і сам змерз. Він охоче трохи розім’явся б, але рука Вінґе утримує його на місці. Він уже почав цокати зубами, коли з ями з’явилася голова Швальбе.

— Допоможіть мені його витягти!

Кардель перехопив твердий безформний клумак і вилаявся.

— Замерз на кістку.

Вінґе кивнув:

— Відтане.

Кардель простягнув руку й допоміг Швальбе вилізти з могили.

— Я так і думав, — обтрусився гробар. — Навмисно підклав дров у грубу. Зараз притягну санки, відвеземо його в тепло. Потім самі ще підкинете. А я піду до Слюссена, повечеряю та вип’ю чогось. Як закінчите — накрийте полотном і йдіть.

Карделеві не сподобалася дивна поступливість Швальбе, хоча він не міг зрозуміти чому.

— Річ у тім, що…

— Найн! Я можу про щось здогадуватися, але поки ви мовчите, я нічого напевно не знаю.

Вони поклали загорнутий труп на лавку ближче до вогню і до червоного розтопили грубу. Кардель невідривно дивився на Вінґе й дивувався тому, як він перевтілився. Ще кілька годин тому його доводилося мало не нести через сад від будинку Роселіуса до екіпажу. Зараз же його не впізнати. Обличчя порожевіло, він нетерпляче ходив туди-сюди кімнатою, навіть не спираючись на ціпок.

Кардель вийняв хустинку, затулив носа й намагався дихати ротом.

— Смердить усе дужче. Може, наш Карл Юган уже відтанув?

— Так. Час братися до роботи.

Засукали рукави й почали пальцями й ножами обстежувати напівзогнилі нутрощі, розганяючи могильних червів, які вигинали свої коротенькі тільця, намагаючись утекти. А невдовзі у світлі лампи зблиснув шматочок металу.

Вінґе підніс знайдений перстень до світла й ретельно його оглянув. Момент здався Карделю таким важливим, що він насилу змусив себе зберігати хоча б видимість спокою. Скільки разів Карл Юган вишукував цей перстень у власних випорожненнях і знову й знову ковтав його, сподіваючись, що колись прийде саме ця мить? Кардель напружено вдивлявся в обличчя Вінґе, хотів прочитати на ньому розуміння і торжество. Той повертав перстень то в один бік, то в інший, шукав найкраще освітлення.

І ще до того, як Вінґе щось сказав, Кардель вже відчув, що їх спіткало розчарування. Не відводячи очей від персня, Вінґе мовив:

— Я трохи знаюся на геральдиці. Звичайно, не можу сказати, що бачив герб кожного дворянського роду, тим більше — що всі їх пам’ятаю, але я знаю основні принципи їхнього творення. Цей герб не належить шляхетському роду. Розділений навпіл щит, три шестипроменеві зірки з кожного боку. У лаврових вінках стоять на задніх лапах леви, над щитом — шолом з плюмажем. Це безглузда розкіш, що викликає лише сміх. Відображення плебейських уявлень про шляхетські чесноти. І це не золото — шлунковий сік роз’їв метал. Думаю, що й камінь — просто скло.

Вінґе відклав перстень і потер очі.

— Ми дізналися значно менше, ніж сподівалися, Жане-Мішелю. Дуже дивний перстень.

Карделеві плечі розчаровано опустилися.

— Коли комусь жалують шляхетський титул, герб для нього розробляють у Королівській академії. Символи вибирають так, щоб вони мали якийсь зв’язок із заслугами. Ось, наприклад, герб Улофа аф Акреля, лікаря короля Ґустава: жезл з переплетеними зміями — ознака медичного фаху, протягнутий крізь корону — показано, що він близький до королівської особи. Але цей герб має інше походження.

— І куди це нас веде? У новий тупик?

Вінґе підніс перстень до світла.

— На щось він схожий… Десь я таке бачив…

Кардель більше не може стримуватися — мусить на чомусь зігнати своє розчарування. Він сильно грюкає дерев’янкою об стіл гробаря і з шумом випускає повітря крізь стиснуті зуби — куксу пронизав гострий біль. Вінґе перевів погляд з персня на Карделя:

— Жане-Мішелю, ти при здоровому глузді взагалі?

— І що на це можна відповісти в таку ніч?

— Що ж, прийму це як ствердну відповідь. А чи є в тебе улюблена страва? Якась особлива?

Якби Кардель не знав Вінґе, подумав би, що той глузує. Але на обличчі Сесіла не було й тіні усмішки. Ніколи не було.

— Голубці.

— А яку найбільше не любиш?

— У Свенсксунді нас годували супом, і найбільшою розвагою було вгадувати, з чого він зварений. Якось у зубах мені застряг вус. Я намагався переконати себе, що котячий, але дуже сумніваюся…

— Але смію припустити, що якби тобі довелося вибирати між тим супом і вмістом свого нічного горщика, ти вибрав би суп. Я маю на увазі, що Карл Юган не їв би тижнями своє лайно, якби не вірив у сенс цього всього. Він знав, що комусь перстень розкаже про нього все.

4.

Мікелеві Карделю вдалося нарешті винайняти кімнату. Причому в тому самому кварталі. Нове житло мало чим відрізнялося від колишнього: можна дотягнутися до всіх чотирьох стін, не встаючи з ліжка. Матрац витолочений, тоненький. Зате дешево й тепло. Випивка допомагає заснути, а вранці й ребра не болять.

Але зараз Кардель не зможе заснути — не дають спокою події, що відбулися на кладовищі