вакаціях, Митрополит одержав, здається, від Конґреґації письмо, бо казав, що о. Костельника треба буде усунути з академії, а так само я мусів перебрати “Ниву”, що було зроблено так-то без болю. Отець Костельник дістав якесь грошеве відшкодування. Мені було прикро, але не було іншої ради. Крім нього отці-василіяни відкликали також усіх своїх отців, які викладали на академії, думаючи, що то все завалиться. Я, одначе, підшукав на опорожнені катедри заступників, і так академія без потрясень продовжувала свою працю. А навіть стала ще краще розвиватись і підносити свою наукову продукцію. Це слідно вже з наукових звітів. Звертаючи усю увагу на академію, я не мав часу видавати звітів Духовної семінарії, а це також мало би велике значення. Я докладав усіх сил, щоби створити наукову атмосферу і в професорів, і в слухачів, і академія зачала в богословській науці на Сході виробляти собі своє обличчя. Було для мене то великим вдоволенням, коли на польських з’їздах я чув від визначних польських науковців, “że akademia ma już swoją fizjonomię”[338]. Польське правительство, хоч офіціяльно не хотіло признати академії, то все ж таки шанувало її і числилося з нею. Запрошували мене як ректора на їхні святочні обходи, хотіли навіть, щоб кандидував до сенату, а міністерство внутрішніх справ навіть сказало мені, що в стараннях про створення [університету] воно висувало думку, щоб академія стала його зародком. Статути нашої семінарії і академії брали собі за зразок православні і польські університетські наукові і духовні установи. Єпископ Лісовський[339], що був довший час професором Львівського університету, дуже цінив наші статути і, коли став єпископом в Тарнові, то положив їх в основу своєї Духовної семінарії.
Я був вибраний також, як ректор, головою Наукового богословського товариства[340], і вся наукова, організаційна і видавнича праця звалилася на мене. Слава Богу, я якось відмежив ті дві наукові установи, так що одна одній не входили в дорогу, хоч обидві мали за ціль науку. Бо академія — то є висока богословська школа, а товариство приймає професорів і непрофесорів, священиків і світських і має ширший науковий обсяг. Одним з таких дуже важних проявів його діяльности був Унійний з’їзд в 1937 році з нагоди 300-річчя смерти митрополита Й. В. Рутського[341]. Ми станули тоді на власні ноги в унійній ідеології і відділились від поляків. Я навіть зібрав більше ніж 60000 польських золотих з особистих ощадностей і хотів купити дім для Богословського товариства і там примістити його видання та кільканадцять тисяч томів бібліотеки, яку пізніше німецькі бомби знищили, а прихід большевиків положив кінець не лише науковій, але і церковній праці.
Різні наклепи на Митрополита, казали, василіянські і інші, спричинили приїзд апостольського візитатора о. Гудечека[342]. Він переслухав священиків, був і в семінарії, дуже гарно витаний, провірив усі наклепи, і вкінці візитація скінчилася компромітацією всіх клеветників. Він бачив величезне забудовання Духовної семінарії, пам’ятник митрополиту, великий музей, іконописі і бібліотеки, наукове урядження і інше. Велике вражіння зробила на нього каплиця, розмальована Холодним
