Емі Чуа - Три сили. Як виховують в успішних спільнотах

92 Nathan Glazer, “Disaggregating Culture”, in Lawrence E. Harrison and Samuel P. Huntington, Culture Matters: How Values Shape Human Progress (Basic Books, 2000), pp. 219, 224.

93 Stanley Schachter, in Gardner Linzey and William M. Runyan, eds., A History of Psychology in Autobiography (American Psychological Association, 2007), цит. у: Steven Pinker, “The Lessons of the Ashkenazim: Groups and Genes”, The New Republic, June 26, 2006.

94 Sam Roberts, “A Village with the Numbers, Not the Image, of the Poorest Place”, New York Times, April 20, 2011.

95 Alexis de Tocqueville,Democracy in America, trans. George Lawrence, ed. J. P. Mayer, vol. II, part III, chap. 19 (Garden City, NY: Anchor Books, 1969), p. 627.

Розділ другий. Хто в Америці успішний?

96 John R. Baldwin et al., eds.,Rede.ning Culture: Perspectives Across Disciplines (Mahwah, NJ: Lawrence Erlbaum, 2006), pp. 139–226; див. A. L. Kroeber and Clyde Kluckhohn, Culture:A Critical Review of Concepts and De. nitions (New York: Vintage, 1952). Численні дослідники визначали культуру суто у вимірах ментальності. Цей підхід асоціюють з американським археологом Волтером Тейлором, який писав: «Культура складається з ідей. […] Це ментальний феномен, а не матеріальні об’єкти чи приступна для спостереження поведінка» [W.R. Taylor, A Study of Archeology (American Anthropological Association, 1948), pp. 98–110]. Ця концепція, що насправді існувала до Тейлора (див. Albert Blumenthal, Culture Consists of Ideas (Marietta, Ohio: Marietta College Press, 1937)), досі зберігає великийвплив. Див., наприклад, Samuel P. Huntington, “Foreword: Cultures Count”, in Lawrence E. Harrison and Samuel P. Huntington, eds., Culture Matters: How Values Shape Human Progress (New York: Basic Books, 2000), p. хv: «Ми визначаємо культуру у цілковито суб’єктивних термінах як цінності, настрої, вірування, орієнтації, приховані вихідні положення, які превалюють у суспільстві»; Dan Sperber,Explaining Culture: A Naturalistic Approach (Oxford: Blackwell Publishers, 1996), p. 1 (культура «у першу чергу і передусім складається із вірусних ідей»).

Проблема цього підходу полягає в тому, що він багато лишає поза увагою. Їжа — це не ідея, не ставлення і не переконання, але майже всі погодяться, що страва (суші чи фалафель), спосіб її споживання (руками, виделкою чи паличками) і те, скільки люди їдять, становить частину культури. Одяг так само не є «ментальним феноменом», але той факт, що людина вдягнула сарі або майку, безумовно, може мати культурне значення. Словом, культура має містити не лише те, що люди думають, а й те, що вони роблять. Див. Roy G. D’Andrade, “Cultural Meaning Systems”, in Richard Schweder and Robert Alan LeVine, eds., CultureTheory: Essays on Mind, Self, and Education (Cambridge: Cambridge University Press, 1984), pp. 88, 90, 96, 115 (критика підходу, згідно з яким культура складається зі «значення і символу», «знання і вірування» або «концептуальних структур», а не зі звичаїв та поведінки).

Можливо, з цієї причини деякі антропологи, зокрема Кліффорт Ґірц, пристали на «певне» визначення культури як «загального способу життя суспільства: його цінностей, практик, символів, інституцій і людських стосунків» [Huntington, “Foreword”, p. xv]. Однак цей підхід, як зазначає Гантінґтон, надто загальний. Культурою стає все. Конгрес США, безумовно, інституція. Чи він є культурою?

Соціолог Талкотт Парсонс поділив усі людські дії на чотири ієрархічно структуровані системи: поведінкову або фізіологічну; особистісну; соціальну та культурну. Перша мала належати до царини біології; друга — психології; третя (що містила інституції) до соціології; четверта — до антропології. Див., наприклад, Talcott Parsons,On Institutions and Social Evolution (Chicago: University of Chicago Press, Leon Mayhew, ed., 1985), pp. 157–58; Talcott Parsons,Social Systems and the Evolution of Action Theory (New York: Free Press, 1977), p. 86. Можливо, класифікація Парсонса придалася до того, щоб розділити сфери академічних досліджень, однак у реальному світі психологія, інституції та культура не надаються до герметичної ізоляції. Вони повсякчас змішуються і чинять взаємний вплив.

Хоча б з цієї причини ми в цій книжці не намагаємося визначити культуру. Деякі явища ми описуємо як культурні, але так само їх можна потрактувати як психологічні або соціальні. Загалом, беручи приклад із Орландо Паттерсона, ми зараховуємо до культури все — мистецтво чи товари широкого вжитку, поведінку чи переконання — все, що виражає самоусвідомлення групи і бажаний для її членів спосіб життя. Див. Orlando Patterson,

“Taking Culture Seriously: A Framework and an Afro-American Illustration”, in Harrison and Huntington,Culture Matters, pp. 202, 208. У такій перспективі культура — це колективна спроба відповісти на певне засадниче для людства запитання. Батьки, так само як школи і телебачення, передають відповіді на це запитання дітям. Саме тому родина, освіта і телебачення такі просякнуті культурою (на додачу до всього іншого).

Для цієї книжки особливо важливо, що культури орієнтують людей у часі, спонукаючи їх, приміром, схилятися перед минулим, жити теперішнім або прямувати у майбутнє. Це явище помітили і проаналізували автори із багатьох галузей. Один із прикладів такого аналізу — «Протестантська етика і дух капіталізму» Макса Вебера, ще один — роман Мілана Кундери «Неквапність»; і ще один — концепція «довготривалого орієнтування» організаційного антрополога Ґерта Гофстеде, яка вважається придатною до емпіричної перевірки в будь-якій країні. Див. Geert Hofstede, Culture’s Consequences: Comparing Values, Behaviors, Institutions, and Organizations Across Nations (2d ed.) (Thousand Oaks, CA, London and New Delhi: Sage Publications, 2001), pp. 351–72. Ми побачимо, що ці часові орієнтири можуть здійснювати потужний вплив на економічні досягнення групи.

97 Claudia L. Bushman, Contemporary Mormonism: Latter-day Saints in Modern America (Westport, CT: Praeger, 2006), p. xiii; Matthew Bowman, The Mormon People: The Making of an American Faith (New York: Random House, 2012), pp. ix, xiv–xv.

98 Neal R. Peirce, The Mountain States of America: People, Politics, and Power in the Eight Rocky Mountain States (New York: W.W. Norton, 1972), p. 192.

99 Bushman, Contemporary Mormonism, pp. 91–3, 97–98; Armand L. Mauss, The Angel and the Beehive: The Mormon Struggle with Assimilation (Chicago: University of Illinois Press, 1994), pp. 51–3.

100 James Crabtree, “The Rise of a New Generation of Mormons”, Financial Times, July 9, 2010.

101 Див.Bushman, Contemporary Mormonism, pp. 187–8 («мормони