Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля - Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля

Петро дурнувато захихотів.

— А нема! — він розвів руки в сторони. — А втекла!

Другий ляпас від Інни змусив його хитнутися на кріслі. Оксана знову заплакала в своєму кутку.

— Мамо, від в дрова, — Олег підійшов ближче, обійняв Інну за плечі. — Він взагалі нічого не усвідомлює…

— Ми хотіли просто все виправити, — раптом глухо промовила Оксана, дивлячись кудись у стіну перед собою. — Ми хотіли повернути її. Тоді би усі були в безпеці. Але ж ти вліз сюди, такий лицар, тільки без коня! Весь такий правильний… І що тепер? — жінка перевела погляд на Олега, погляд, в якому хлювалося стільки страху, що в ньому можна було би втопити ціле місто. — Задоволений? Тепер її теж вб’ють! Не лише нас — Кіру теж. І тебе, і матір твою… якщо сунетеся до Князя.

— До кого? — інна полишила спроби витягти відповідь із Петра, зосередилася на його дружині. — Куди її забрали, Оксано?!

— Яка вже різниця? — байдуже відповіла та, тісніше загортаючись в свій плед. — це вже не має значення…

— Оксано, це твоя племінниця! Це донька твого покійного брата! — видихнула Інна. — Як ти можеш? Ти труїла її транквілізаторами! Ми знаємо, в нас є результат досліджень. Навіщо? Гроші? Тобі було мало грошей?

— Ти нічого не розумієш! — скинулась Оксана, змахуючи волосся з чола. — В нас не було вибору! Андрій… Він вже був мертвий, а Князь… Він не пробачає боргів…

— Кіра в нього, так? — глухо запитав Олег. — В цього вашого Князя?

Оксана в’яло, розсіяно кивнула, знов втупилася в стіну. Здавалося, вона просто чекає невідворотного.

— Де він? — тихо запитала Інна. — Оксано, я пам’ятаю, як ти любила Кіру. Я була весь час поряд, забула? Ти співала їй колискові… — голос Інни став лагідним, майже гіпнотичним. — Оксано, я не вірю, що ти насправді хочеш їй зла… Де вона?

— У Князя, — приречено зітхнула Оксана. Помовчала кілька хвилин і раптом рішуче, мов у воду стрибнула, додала. — Я… я знаю, де це… Я покажу…