Ренсом Ріггз - Карта днів

— Битися завжди корисно, — не погодилась Емма. — Особливо, коли це змушує виродків плакати. — Вона хруснула сплетеними пальцями, аж іскри пішли від її все ще розжарених рук. — Єноху, як працює машина?

— Добре, як нова, — відповів той.

— Чудово. Тримай її для нас на холостому ходу. — Вона крутнулася до мене: — Повернусь за пару секунд. — Потім вона звернулася до Бронвін: — Ти йдеш?

Бронвін, розминаючись, поводи´ла плечима, потрусила руками, а потім кивнула.

У глибині душі я любив ці моменти, коли Емма була такою, як зараз — лютою, що просто капець, та на диво спокійною водночас, коли її гнів ставав конкретно направленим інструментом, який вона могла використати з величезним руйнівним ефектом. Вона та Бронвін рушили в напрямку мотелю. Решта з нас, звісно, не залишились стояти на місці, але, оскільки Емма та Бронвін були з-поміж нас найбільш підхожі для вчинення хаосу, ми трималися за кілька кроків позаду них.

На передньому дворі один із розбійників тримав міс Біллі за зап’ястки та криком ставив їй питання, поки ще один ходив із бунгало в бунгало та перекидав усе догори дриґом.

— Вони були тут, я знаю! — закричав він і вискочив із помешкання Еделейда. — Якщо не перестанете брехати — усі відправитесь до пекла! Ви знаєте, яке покарання за непокору!

При ближчому розгляді вони виявились не надто й схожими на копів. Вони були одягнуті в армійські зелені робочі штани та армійські ж полуботки, волосся коротко підстрижене, а вираз облич у них був тупий, самовпевнений і чванливий — я на таких добре надивився, поки зростав у Флориді. Той, що був нижчий на зріст, мав на стегні кобуру зі стволом.

— Непокора — це ще гірше, ніж відмова платити нам за ваш захист! — кричав більш високий. — Наступного разу, коли вам треба буде накрутити годинника, старигань Рекс може й не з’явитись.

— Залиш його в спокої! — вигукнула міс Біллі.

Бандит замахнувся, щоб дати їй ляпаса, але раптом спинився, бо коротун вигукнув:

— Он вони, Дерріле!

Рот коротуна, коли той показав на нас, став схожий на «О».

— Так-так-так, — проказав Дерріл.

Він відпустив міс Біллі, і вона задріботіла швидко, як могла, повз табличку з правилами користування басейном, та й подалі звідти. Ми вийшли на передній двір та стали перед басейном. Між ними та нами було близько двадцяти футів. Емма та Бронвін стояли на чолі нашої маленької групи, ми з Єнохом позаду. Мілард мовчав, тому я сподівався, що він підкрадається до розбійників десь із флангу. Пол був у мене за спиною.

— Ви тут, напевне, новенькі в містечку, — промовив Дерріл, потім голосно прокашлявся та продовжив: — Дорога, по котрій ви їхали, — це платна дорога. Яка сьогодні плата, Джексоне?

— Вона стане ще вищою, якщо ви спробуєте не заплатити, — обізвався Джексон. Він стояв біля їхньої машини, притулившись до дверцят та засунувши великі пальці своїх рук під ремінь кобури. Він оглянув нас від верху до низу, і, здавалося, це видовище його не насторожило. Натомість його губи розпливлися в жирній усмішці: — Як щодо їхнього бабла і тачки?! — кивнув він у бік гаража та продовжив: — Мені здається, я бачив одне з цих маляток у журналі.

Було видно, як мешканці маєтку «Фламінго», наче в сцені зі старого вестерну, спостерігають за подією крізь жалюзі.

— А йди-но до біса! — відказала на те Емма.

Тепер розтягнув губи й Дерріл.

— Благослови її боже — невже в неї є ротик?!

— Я нікому не дозволю ставитись до мене з неповагою, — розсердився Джексон. — А менш за все якійсь жінці.

— Менш за все, — погодився Дерріл. Він іще раз зневажливо пхекнув, потім дістав із кишені носову хустку та витер носа. — Звиняйте. — Він трохи відвернувся, затис пальцем одну ніздрю та, різко видихнувши, випустив під ноги невеличку чорну «шмарклю-ракету», де вона продовжувала парувати, пропалюючи маленьку діру в тротуарі.

Я почув, як Емма гучно ковтнула слину пересохлим горлом.

— Вау! — прошепотів Єнох поряд зі мною. Здається, він заздрив.

— Це огидна звичка, Дерріле, — обізвався Джексон.

— Це не звичка. Це фізична вада.

Емма зробила крок до чоловіків. Бронвін пішла слідом.

— Отже, у нього ядерний слиз, — коротко прокоментувала Емма, а потім звернулась до них: — А яке у вас дивне вміння — бути найбільшою на планеті діркою в сраці?

Дерріл вибухнув сміхом, а в Джексона усмішка зникла. Той відтулився від патрульної машини та розстебнув кобуру.

Емма та Бронвін зробили до них іще один крок.

— Я думаю, вони хочуть потанцювати, — сказав Дерріл. — Яку ти хочеш?

— Худішу, — відповів Джексон, витріщившись на Емму. — Мені подобається її рот.

І раптом дівчата зірвалися з місця та просто побігли на двох чоловіків. Джексон потягнувся за своїм стволом, та Емма, котра досі ховала свої розпечені до жару долоні за спиною, дугою викинула їх перед себе та вихопила в чоловіка зброю, коли він тільки її дістав.

Револьвер миттєво розплавився. Як і права рука Джексона. Він упав на землю, корчачись та виючи від болю.

Дерріл пірнув за патрульну машину. Перш ніж він устиг почати стрілянину, Бронвін плечем врізалась у водійські дверцята. Машина, вискнувши шинами по дорожньому покриттю, ковзнула боком, а потім перекинулась набік та впала дахом униз, придавивши собою чоловіка.

Уся сутичка тривала близько п’ятнадцяти секунд.

— Пресвята матір Мойсеєва! — почувся вигук Еделейда, і, озирнувшись, я побачив його на порозі бунгало.

Поттс, заходячись сміхом у своєму інвалідному візку, висловлював свій захват оплесками. Кількома дверима далі зі своєї кімнати визирнула якась жінка — напевне, баронеса, тому що на ній було блискуче плаття та довгі білі рукавички, — і вона проспівала: «Слава бо-о-о-о-о-о-о-о-о-о-огу!» — тремтячим вібрато.

— А-а… ой! — сказала Бронвін, заглядаючи під машину. — Вони мертві?

— Здається, так, — промовила Емма, несильно штовхнувши коротуна ногою.

Міс Біллі вийшла з-за сміттєвих баків у супроводі трьох її тремтячих пуделів.

— Був іще третій, — зауважила вона. — Маленький худючий хлопець.

— Гляньте, о-о-о-о-о-о-о-о-он! — проспівала баронеса.

Рукою в рукавичці вона показувала в напрямку петельного виходу. Ми почули дріботіння кроків по тротуару — третій чоловік вистрибнув зі своєї схованки та рвонув до