Саймон Бекетт - Шепіт мертвих. Третє розслідування, Саймон Бекетт

— Жодних новин. Я просто хотіла перепитати доктора Гантера про його заяву.

Я вийшов з нею, а його знов охопила млявість. У руках Джейкобсен була тека, але розгорнула вона її лише на кухні.

— Я поки не хотіла засмучувати доктора Ейвері, але гадаю, що вам слід знати. Ми перевірили запис із камер спостереження лікарні приблизно в той час, коли Йорк телефонував докторові Ліберману з так­софона. Щодо машини швидкої допомоги ви мали слушність.

Вона простягла мені чорно-білу фотографію з теки. Кадр камери відеоспостереження, який я бачив раніше: темна постать Йорка, що переходить дорогу біля телефонної будки. З лівого краю видно задню частину припаркованої машини швидкої допомоги. Важко сказати напевно, але він міг прямувати й до неї.

— Швидка допомога прибула за десять хвилин до того, як Йорк скористався таксофоном, і поїхала через сім хвилин, — сказала Джейкобсен. — Ми не можемо визначити, хто був за кермом, але час збігається.

— Чому він вичікував десять хвилин перед тим, як телефонувати?

— Можливо, виглядав, щоб усі розійшлися, або хотів насолодитися моментом. Або опанувати нервами. Так чи інакше, а о десятій він пішов подзвонити, після чого повернувся й чекав. Доктор Ліберман мав поспішати, тому вийшов би на стоянку лише за кілька хвилин. Він не з’являвся, Йорк почекав якийсь час, зрозумів, що щось не так, і втік.

Я прокрутив це подумки: Йорк стурбовано дивиться на годинник, жертва не з’являється, його впевненість зникає. Ще хвилинку, ще одну… А потім, розлючений, їде, щоб спланувати наступний крок.

Джейкобсен дістала з теки ще одну фотографію. Її зробили в частині лікарні, яку я не впізнав. У центр кадру, розмита в русі, потрапила швидка допомога.

— Фото було зроблено на іншій ділянці дороги за кілька хвилин до того, як машина швидкої зупинилася біля моргу, — додала вона. — Ми прослідкували її маршрут за допомогою інших камер спостереження. Це однозначно той самий транспортний засіб. Ось найкращий кадр, який ми змогли знайти.

Він майже не додавав інформації. Зображення збільшили до максимуму, воно було розфокусоване, витягнуте з відео. Під таким кутом не розгледіти, хто сидів у кабіні, і, на перший погляд, сама машина швидкої нічим не вирізнялася: білий квадратний фургон з яскравими помаранчевими позначками головної служби невідкладної допомоги Східного Теннессі.

— Ви впевнені, що це та сама, якою їздить Йорк? — запитав я.

— Так. Бо це несправжня швидка допомога. Маркування подібне до справжнього, але тільки якщо не порівнювати їх з актуальними. До того ж цій моделі щонайменше п’ятнадцять років. Застара, щоб досі бути на службі.

Я уважніше роздивився фотографію. Тепер, коли мені підказали, побачив, що швидка й справді застарілої моделі. Але більшість свідків легко ввести в оману такою машиною. Навіть у лікарні. Кому спаде на думку придивлятися двічі?

Я віддав фотографію.

— Звучить досить переконливо.

— Є компанії, які спеціалізуються на продажі вживаних машин швидкої допомоги. Імовірно, Йорк міг би взяти таку стару модель майже за безцінь і перефарбувати в потрібні кольори.

— Тож можна відстежити, звідки вона взялася?

— Загалом так, але я не впевнена, наскільки це допоможе. Йорк, мабуть, сплатив кредиткою когось зі своїх жертв, коли купував машину. І навіть якщо своєю, то я сумніваюся, що це допоможе нам зараз його знайти. Він занадто розумний для цього.

— А як щодо реєстрації? — запитав я.

— Ми працюємо над цим. На деяких знімках видно номерні знаки, але вони дуже брудні — не розгледіти. Можливо, він їх навмисно заляпав, але боки автомобіля також забризкані, тому він, очевидно, нещодавно їздив брудними дорогами.

Я подумав про те, що сказав Джош Телбот, коли впізнав німфу-бабку з труни. Тіло мали залишити біля ставка чи озера. Напевно, біля самісінького краю води… Їх недаремно називають болотними коромислами.

— Принаймні тепер ми маємо краще уявлення про те, що шукаємо, — продовжила Джейкобсен, складаючи фотографії назад у теку. — Навіть без реєстрації можна поширити опис машини швидкої. Це трохи звузить коло. Хоча б так.

Але не досить. Йорку вистачає часу, щоб дістатися до місця призначення. Навіть не перетнувши межі штату, він може загубитися де завгодно поміж стількох квадратних миль гір і лісів.

І Сем теж.

Я глянув на Джейкобсен і побачив, що вона думає про те саме. Ми обоє мовчали, але розуміли одне одного без слів. Запізно. Як би це було недоречно, я раптом усвідомив, як близько ми стоїмо, як аромат її тіла після довгого дня перекривають легкі парфуми. Мить незручності між нами підказала, що вона теж відчуває це.

— Піду до Пола, — сказав я віддаляючись.

Вона кивнула, але не встигли ми щось сказати, як кухонні двері відчинилися й увійшов Ґарднер. Одного погляду на його обличчі було достатньо, щоб зрозуміти: щось трапилося.

— Де доктор Ейвері? — запитав він Джейкобсен, наче мене тут не було.

— У вітальні.

Без жодного слова він знову вийшов. Джейкобсен рушила за ним, ретельно ховаючи всі емоції з обличчя. Я покрокував слідом, відчувши раптовий подих холоду в повітрі.

Пол, здається, не підіймався з місця, відколи я його залишив. Він так і сидів, згорбившись у кріслі, а горнятко з кавою холонуло, не надпите, на низькому столику поруч. Побачивши Ґарднера, він напружився, як людина, що готується до фізичного удару.

— Ви знайшли її?

Ґарднер похитав головою.

— Ще ні. Але ми отримали повідомлення про аварію, де фігурує машина швидкої допомоги, на шосе 321, за кілька миль на схід від Таунсенда. — Я чув цю назву: маленьке гарне містечко в передгір’ях. Ґарднер вагався. — Це ще не підтверджено, але ми думаємо, що це був Йорк.

— Аварія? Що за аварія?

— Зіткнення з автомобілем. Водій каже, що швидка надто різко виїхала на поворот і знесла його в інший бік. Розвернуло їх обох, і машина швидкої допомоги врізалася в дерево.

— Боже милий!

— Вона знову рушила, але, за словами водія, переднє крило та принаймні один із ліхтарів розбиті. Судячи зі звуку, з яким вона рухалася, він припускає, що могли бути механічні пошкодження.

— Він номер побачив? — запитав я.

— Ні, але розбиту швидку допомогу, швидше за все, помітять. І принаймні тепер ми знаємо, куди прямує Йорк.

Пол схопився з місця.

— Тож тепер ви можете перекривати дороги?